Глава 6

Засинав я з превеликою радістю, що нарешті знайшов потрібну книгу. "Нарешті я можу хоч трохи відпочити" - помилявся я.
Як тільки я закрив очі , то одразу щось почалося. Я не встиг нічого усвідомити. Я відчув різкий біль у голові. Я закричав од болю.
- Тихо, тихо. - я чув жіночий голос.
- Що… що сталося? Де я? Моя голова.
- Ти знову у нашому світі. А голова переболить, таке трапляється з новачками, до речі тобі повезло, бо більшість помирає при переході назад. - Це був голос того самого Данила.
- Просто в ті рази усе робили не правильно. - з ноткою докору відповів жіночий голос.
- Я знов у реальності? Мене відпустять?
- Наступна твоя ціль - Меч. Здобути його не важко. Для цього потрібно усього то пройти квест, але доступ до цього квесту можуть мати лише сіми класа "воїн" 5 рівня. Так що наступне твоє завдання таке - ти маєш відправитися у місто Етнамберг ця назва походить від назви міста у грі "world of fantastic forest", до речі ця гра 2023 року випуску 
Він ніби й не чув мого питання.
- а у сімс ще й класи є?
- Лише у Етнамберзі.
- А якщо я випадково оберу не той клас?
- Маги мають доступ до цього квесту з 15 рівня. Кріоманти - з 17. Принцип ти зрозумів. "Найближче" до квесту з мечем клас воїнів. До 7 рівня важких завдань немає, тож важко тобі не буде. 2-3 ігрові дні і ти вже будеш 5 рівня.
- А далі? Ви мене будете витаскувати кожен раз, як я буду виконувати завдання?
- Ні, ми будемо витаскувати тебе як буде можливість.
"Можливість" оце цікаво!
- А як у вас не буде "можливості"?
- Будеш в игре! 
З ним сперечатися була важко. І небезпечно.
- Я хочу тебе трохи розпитати, а потім ти відпочинеш. Скажи, що ти відчуваєш? Як твоє самопочуття під час переходів?
- У перший раз пам'ять затуманилась і біль у тілі був, а ось зараз був сильний головний біль.
- У перший раз був терпимий біль?
- Так, більше, навіть, не біль, а дуже неприємне відчуття.
- Щож, це добре. - сказала вона й трохи згодом додала - І вперше. 
- Вперше?
- Усі до тебе відчували неймовірний біль під час переходів. А у тебе просто не приємні відчуття. Це дає надію. Ти перший у кого високий ГДР.
- Надію на що? І хто це "усі"?
- Відпочинь трохи. І поговори Данилом Вадимовичем. На рахунок гри.
- А хто цей Данил?
- Взнаєш потім. Ходімо до кімнати відпочинку.
Ми вийшли з великої зали, у якій були і пішли по коридору. Ми зайшли у одну з кімнат.
- Проходь, це твоя особиста кімната відпочинку.
- Про яку можливість казав Данило?
- Ми будемо витаскувати тебе тоді, коли день у сімс буде дорівнювати кілька днів у нашому світі.
"Наш світ" вона каже не "реальність", а "наш світ", то може наш світ то не реальність, а така ж симуляція. Може вона знає більше про "наш світ"? А може той світ також реальний як і наш? 
Від думок мене відволік шум закриття дверей. Вона вийшла. Я оглянув кімнату. Диван, телевізор і ліжко. Напроти виходу була ще одні двері. Мабуть туалет і вана. Я не відчував втоми, але вирішив сходити в туалет, прийняти душ і лягки спати. Це я і зробив. Та мені щось не спалось. Я думав про своє життя, цю гру і батьків. Хоча що про них думати? Їм не до мене. Й я нарешті заснув. Розбудив мене чоловічий голос. Точніше навіть крик.
- Вставай! Пора тобі в сімс. Хутчіш йди умийся і в сімс.
– А сніданок?
Він не відповів, а просто почав дивитися на мене дивним поглядом. Я Швидко пішов у ванну. Вийшовши я почув його
– 9 хвилин 51 секунда. Менше 10 хвилин. Маєш право на сніданок.
Суперово! Тобто якщо я на 9 секунд більше провів часу у туалеті, то залишився б без сніданку. Може він військовим був? Останнєщо я пам'ятаю це те, що ми йшли по коридору. Далі все в тумані.