Нічого не давало навіть натяку, що це буде одна з найнебезпечніших моїх подорожей. І справа тут не у аваріях чи надзвичайна ситуаціях, а в дечому зовсім іншому!
Я, нічого не здогадуючись, прийшла на місце звідки ми відправляємось о 3 ранку. Людей було ще не дуже багато. Я була сонна, розмову з кимось заводити не хотіла, тож просто мовчки чекала. Нарешті зібрались всі : 15 подорожніх, водій і екскурсовод. Дозволили заходити. Я дуже хотіла сидіти одна, але, на жаль, ті хто заходив переді мною теж. І я з дивною надією на те, що ніхто не підсяде сіла на четверте сидіння. Мої надії не виправдались, через декілька хвилин до мене підсіла дівчина приблизно мого віку. Мило усміхнулась і привіталась. Я відповіла взаємністю. На розмову була не налаштована, але намагалась цього не показувати.
Тоді я промовчала, а зараз по приїзду думаю, от чого я не сприйняла її слова серйозно? Чому не втекла? Але так, вже ж нічого не зміниш. І мама була права... Я навіть в нормальну подорож поїхати не можу. А Рома я взагалі мовчу...Ой, але варто певно почати з початку. Словом було так...
#3023 в Сучасна проза
#8344 в Любовні романи
#2005 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 08.02.2021