Мій тиждень до поїздки

Важко все це писати по приїзду. Якісь дрібні моменти вже втрачено, але я хочу поділитись цим зі світом. Власне кажучи тому пишу і це.

27.05. Чоловік з яким я зустрічаюсь  зветься Роман. Він молодий, вже достатньо успішний, привабливий(не тільки для мене, я це бачу, але він ще ніколи не давав мені приводу),з хорошої сім’ї і гарною роботою. Певно любить мене. От що мені щмогло ще  не вистачати.  Але я все більше сумніваюсь чи я його кохаю. Намагаюсь себе переконати, що все добре, що таки люблю, але у мене не виходить. Мені просто був  потрібен час щоб у всьому розібратись, а не прикидатись щоразу, що рада його бачити і проводити час удвох. Ми разом вже майже три роки. Я не вірю в усілякі кризи, але ! Ок, в той день запланувала з ним поговорити  і сказати все як є, сподівалась, зрозуміє і відпустить мене в подорож, а якщо ні, все одно налаштувалась все одно їхати ,  але вже в іншому статусі. Я вже навіть подумки складала валізу, хоча ще було стільки часу . Можливо я так боюсь всього  через маму? Я пізно отримала свободу, тай хлопців погоджувала завжди з нею. Рома їй дуже подобається  і цим певно все сказано...

28.05.То був дуже важкий день. Насправді дуже важко відтворити хронологію, але я намагаюсь. Я  випалила все про поїздку Ромі  зранку за сніданком. Він мене відпустив. Був не багатослівний, але здається відчував  теж саме що і я. Був радий можливості побути самому. А ще безслівно зібрав речі і пішов жити до друга. У мене тоді було  якесь передчуття кінця, хоча за тиждень так багато могло змінитись. Не хотілось  ні про що думати, крім подорожі. Не знаю чому для мене це так важливо. Залишилось всього 6 днів. Мене навіть з роботи відпустили без проблем. Думала : "значить я на правильному шляху"! Якраз мала допрацювати над статтею, здам і поїду з чистим серцем. Єдине залишалось : поговорити з мамою. Я не хотіла  брехати, але сказати все як є дуже важко.

29.05. Розказала мамі все по телефону. Спочатку вона мовчала, потім ледь не кричала. Вона кажу, що це кінець, що я дурна, що втрачаю такого чоловіка і тепер буду до віку одною. Але це ж всього час подумати. Всього тиждень. Навіть якщо це так. Чому вона знову хоче щоб було як вона сказала? Інколи мені здається, що вона його більше любить, ніж мене, а інколи що тільки себе!

30.05. Закінчила писати статтю, відправила на редагування, там все добре в понеділок вже мали відправляти  на друк. І керівнику сподобалось, сказав , що вона змусила його задуматись, я рада, що  моя задумка вдалась. Мама образилась і не говорила, Рома далі жив у друга. Мій мікросвіт повністю нарушився, я жила надіями, що колись все знову буде добре.

31.05 СТого дня  подружка витягнула мене в кафе. Дуже не хотілось, але це ж востаннє перед поїздкою, тай вона нічого не зрозуміла по телефону ,  про останні події  мого життя.  Марта  вислухала все від початку до кінця і сказала, що я  все зробила правильно, а мізки просто відпочинуть і зможуть мислити тверезо по поверненню. Мартусю, дякую, що ти в мене є.

01.06. Залишилось аж три дні.  Тоді я вже майже спакувала валізу. Ходилп по магазинах: купила собі трохи нових речей в подорож, а ще, звичайно , працювала. Відволікалась на роботі. Ніколи не думала, що моє життя буде таким.

02.06. Спакувала всі речі, попрощалась на тиждень з колегами по роботі, ми попили смачнючої кави, трохи поговорили, а потім я підсіла на серіал. Блін, залишилось всього 3 серії, а я так сподівалась, що додивлюсь його в дорозі або в Карпатах...

03.06.День Х настав. я до кінця не вірила, що зі мною це відбувалась. була в такому приємному передчутті, ой...мій песимізм зараз просто зашкалює!