День 3

мет.

Нам вже як за традицією розбудили о 5.55. Їсти в такий час – це останнє, що хоче людини і сніданок о 6.15 м’яко кажучи був знущанням. Хоча хліб з сиром і великим шматком вареної філейки були смачними. Я ледь оте все пхала, але розуміла: наступний прийом їжі буде не скоро.

День 3  мав тематичну назву «знайти себе» Назва абстрактна, а отже абсолютно нічого не каже, про те, що має бути. Петро сказав нам, що везе нас аж на самий кордон у Закарпаття. Перша  зупинка була біля термальних вод, де ми попили трохи джерельної водички, а ще Петро сказав, що  команда -переможець сьогоднішнього вечора буде відпочивати тут. Сил за щось боротись взагалі не було, але відпочити то хотілось. Ми з Кірою вирішили, що будемо викладатись на повну, а  буде вже як буде. Тим паче нащо тоді ми тягли сюди свої нові купальники! Перше завдання вже традиційно було трешовим. Ми цього разу йшли на завдання пішечки, 20 хвилин, прийшли на галявинку де була по середині велика купа з мотлохом, який ми мали якось поділити і створити з цього дім. Петро крикнув «на старт», і всі почали щось хапати, добре, що я від природи «хапуга». Забрала дві довгі, дерев’яні  палки, торшер, покривало і дві подушки.  Розумію, речі м’яко кажучи не потрібні, зате коли сказали стоп, я мала найбільше речей в руках.

Далі кожна команда вибрала собі містечко на галявині, добре, що вона була розлога і хоч місця було достатньо. Найкращі речі відібрав Ваня: чотири класних дерев’яних і грубих палки, балдахін і щось типу матраса. Звичайно він - не я, і додумався відкладати речі в сторону. А Кіра – живий букет квітів в вазі( не це не дивно), подушку і м’який пуфик. Ця дівчина ненавидить натовпи і збіговиська, тож вона зробила навіть більше ніж від неї чекали. Ми справді нею пишались! Усі команди заходились робити намети, а ми вибрали трохи іншу стратегію. В нас була велика палиця, яку можна віпхнути в землю,  балдахін з якого буде дах і чотири інших палки, які треба теж якось закріпити вертикально, бажано, щоб вони ще й тримались. О так, забула, на все про все у нас було всього 2 години. Ваня щось там майстрував, а ми намагались допомагати. Він сказав, що для його конструкції не вистачає двох палок і було прийнято рішення  велику розділити на три.  Добре, що хоч інструменти дали. Перша година пролетіла дуже швидко, ми розуміли, що треба швидше, тож почали натягувати тканину. Скажу чесно : це найскладніше, що я коли – небудь робила. Ваня обережно вирізав вхід у будиночок, а ми вікно, так ми реально не мали куди себе подіти. Матрац ледве засунули. Чому ми не додумались його занести раніше, але після довгих Ваніних старань він опинився в будиночку і навіть не поламав конструкцію. Біля вікна поставили квіти, як прикрасу , а поруч пуфик, який типу служив тумбою. Петро почав рахувати секунди до закінчення. Швидко кидали подушки і покривало. Вибігли. Ура ми впорались! Вийшло навіть непогано. Ну принаймні я так думаю. Петро почав інспектувати команду номер 1, а ми чекали своєї черги. Я вважаю, що всі впорались дуже навіть нічого. Конструкції тримались – і вже добре! Не знаю, з чого і по яких критеріях тут можна обирати.

Як я і думала з цим завданням впорались всі!  Але новиною стало не це, а те, що в цих «наметах» ми залишаємось спати на ночівлю. А  якщо дощ піде або вітер!? А холод?  І взагалі як спати трьом на одному невеличкому матраці з один холодним покривальцем! Особисто мене ця новина дуже засмутила. Змагатись за перемогу далі бажання взагалі не було. Але я змусила себе взяти в руки і намагалась слухати, що там робити в наступному завданні.

Ми спустились з галявини, сіли в автобус і нас знову кудись повезли. Що робити розказали вже на місці – вдома, в будиночках. Треба було зібрати речі в подорож на два дні. Всього 10 речей на трьох і кожна з них має бути обґрунтована. Ми забігли в свою кімнату, На все про все було всього 30 хвилин.

• Це що виходить, що ми маємо жити в тому наметі аж два дні? – спитала у товаришів я.
• Певно що, -  сказала Кіра, - вже я і та хоче додому!
• О все, приїхали… Куди вже гірше, ніж песимізм Кіри, -  сказала я.

Ваня просто стояв на одному місці і намагався слухати нашу розмову. Кіра це помітила і запитала:

• З тобою все добре?
• Так, просто це все настільки дивне!
• Та воно ж з самого початку так, - відповіла я.
• Та ні… так то що беремо?

У висновку, взяли ковдру( ну це грубо звучить – покривало, яке приїхало з Кіриного дому), воно було великим і під нього легко б влізли навіть двоє. Ми переодягнулись у чисті спортивні штани та футболки і дуже сподівались, що це не буде вважатись, як річ, з собою взяли кожен по найтеплішій кофті, адже вночі завжди прохолодно. Так назбиралось 4. А ще гребінець, вже хоча б один на всіх,  пара чистих шкарпеток для Вані і по парі чистої білизни для нас з Кірою. Довго думали над останніми двома речами.   Ніяк не могли дійти спільної думки на цю тему.

• Давайте візьмемо книжку, -запропонував Ваня.
• Та ти не будеш мати їх читати, -запротестувала Кіра, - краще вже тоді мої кросворди. Хоч усім буде чим зайнятись.
• Треба ще ручку.. А це аж дві речі, так що ні! – сказала я.

Врешті час майже вичерпався і ми взяли найтупіше , що могли – зубну пасту і щітку. Так одну на всіх трьох. Не питайте для чого. Кинули це до решти і аж цілих 5 хвилин мовчки пролежали на своїх ліжечках. Як хотілось звернутись кабанчиком і так і заснути! Але на всю хату задзеленчала мелодія – знак, що порав виходити і ми покірно пішли.

Посідали на пеньки біля будиночка і Петро почав робити розбір КОЖНОЇ речі КОЖНОЇ команди. Якщо вона влучна +1 бал, якщо ні – то 0. У нас зазнали поразки зубна щітка та теплі светри. Виявляється ми могли їх натягнути на себе. Взагалі то про це ніхто не сказав. Стало образливо. А зубна щітка, ну це і так зрозуміло. Поставив нам 7 балів  і сказав, що краще ми б взяли замість кофт ще по щітці, але маємо вже те що маємо. І так,  я вважаю,  результат не поганий.  Ми з честю зайняли 3 місце в рейтингову списку. Так ця цифра час від часу нас переслідувала, але нас це більш як влаштовувало.