День 4

Одразу після промови Петра ми спустились з полонини. Він запам’ятався в першу чергу кріпатурою. Так було приємно дивитись на Кіру і Ваню.  Я згадувала Максима(мого хлопця), часи, коли ми теж були такими… Сумувала за цим періодом життя. Можливо зараз ми просто переживаємо цю кризу 3 років, але раніше я в це не вірила.  Але повернусь до розповіді про подорож. Ми знову сіли в автобус і поїхали на одну з ферм в Закарпатті. Завдання було дуже жахливим! «Вбити будь – яку тварину і приготувати собі з неї сніданок!» Я їм м’ясо, але до такого я не була готова! А Кіра взагалі веган! На це в нас було 2 години і всі 120 хвилин ми просто ходили по фермі.  Пониклі, в очах сльози. Якщо Ваня наважиться прибити якусь курку, думаю Кіра його не пробачить і це саме жахливе! Жертву ми вибрати так і не змогли. Десь через годину зробили паузу. Ваня сказав :

• Дівчатка , ви розумієте, що якщо ми цього не зробимо, то залишимось без сніданку.
• Я все одно не буду їсти приготоване, для мене нічого не зміниться!- сказала Кіра.
• Так! Пропоную залишити тварин в спокої і зробити собі розгрузочний день. А ще залишитись з чистою совістю, - відрізала я.

Більше ніхто нічого на цю тему не казав, ми просто розглядали баранчиків, свинок, козенят і дуріли. Про їжу намагались не думати,  тай час сплинув дуже швидко. Нарешті  всі прийшли на місце, де  мали демонструвати страви. З 5 команд тільки 3 приготували їжу, і всі  -  курятину! Петро змовчав щодо відсутності страв у 2 команд, скуштував ті, що були, сказав смачно. Попросив5 хвилин на подумати, а потім оголосив результат:

«Перше завдання позаду, але хто гірший я вам не скажу,  скажімо  буде інтрига. Все дізнаєтесь ввечері після виконаних трьох завдань. А  поки доїдайте і відпочивайте»

Не сказав нічого , хоча і так було зрозуміло що ми і команда 2 в зоні ризику. День почався погано.  А що далі? Як хотілось в тепле ліжечко і додому.  До речі, їжею нам пропонували поділитись, і хоч їсти дуже хотілось ми відмовились.  Час, який Петро нам дав на відпочинок ми витратили на те що шукали якісь ягоди по фермі і трохи навіть знайшли в ліску поруч. Тоді я вже почала підозрювати, що за ці чудові 3 дні я скинула кілограмів зо 2 і це був тільки початок. Я обожнюю солодке, але тільки от зараз про нього згадала. Значить хоч щось хороше в цій подорожі таки є. Тим паче, що раніше я дуже переживала, щодо мого зовнішнього вигляду, були часи коли вважилась по 10 разів на день, але все одно не відмовлялась від солодкого. «Намагалась виглядати, як треба», - але це я вже забігла в юність. Я цього не приховую, тим паче, що більшість дівчат мають схожі проблеми. Але коли з’являється кохана людина поруч більшість комплексів зникає, а всі інші треба їхати позбуватись сюди. От знов зловила себе на думці, що сумую за Ромою. Він працює в одній невеличкій, офісній компанії і у свої 29 там вже керівник. Сказати, що він успішний нічого не сказати. Інколи для мене проблема вийти з ним на робочу зустріч сім’ями, бо мені здається я його не варта. Тай добився він всього виключно своєю працею. А ще ручка хоче, щоб я написала, що пишаюсь, що живу пліч-о-пліч з ним вже 3 роки. Краще повернусь до дня.

Ми повернулись на галявину і Петро сказав: «Друзі, думаю ви проспали чудову ніч в наметах. Впевнений, що всім сподобалось, але, на жаль, через певні обставини наступну вже ночуємо як зазвичай – в будиночках. Правила ті ж самі, хто буде гірший той і спить на вулиці. Забирайте свої речі, складайте «палатки» і поїдемо переодягатись. Наступне завдання біля води, тож раджу переодягнутись в речі, які врятують вас від комарів.»

Ми позаймали свої місця і поїхали «додому».

• У вас з Ванею все добре?- запитала я у Кіри.
• Так, дякую тобі за поради вчора, я впевнена, що жаліла б якби не погодилась і не спробувала.
• Хрещеною візьмете?

Вона усміхнулась.

• Аякже!
• Якщо хочеш, я можу помінятись з ним місцями!?
• Ні, - ми ще з набудемось, - вона мене обійняла і прошепотіла, - дякую!

Нарешті ми приїхали. Якщо чесно я так і не зрозуміла нащо ми змінили локацію. Це була галявина, на якій стояло по колу 15 кріслами.  Точніше 16, бо ще ж Петро. Ми вийшли з автобуса і екскурсовод виголосив завдання. « Сьогодні в нас весь день на розслабоні.  Але річку ніхто не відміняв. Вона тут неподалік. Але я тут подумав і вирішив поміняти завдання місцями. Займайте місця і я продовжу»

Ми так і зробили.

« Наступне завдання на мою думку буде найлегше, з тих що у вас були. Я вам дав 5 хвилин на те, щоб подумати , а потім сказати, що в ваших  партнерах по команді вам не подобається. Трьох критеріїв буде достатньо. І бажано сказати про кожного.»

Всі сиділи в повному шоці. Я не мала , що сказати , адже реально полюбила цих людей. Петро почав відлік часу і він нарешті закінчився. Петро сказав « Стоп» і по колу люди почали  щось говорити. І черга до мене дійшла швидше ніж я очікувала. Хвилину я просто мовчала,  а потім вивалила: «Я знаю цих людей всього три дні. Але за цей короткий час я встигла зрозуміти , що це дуже хороші і відкриті люди. І я маю намір  стати з ними друзями, тож не збираюсь казати нічого поганого!» Потім знову настала тиша. Врешті Петро  перейшов до  Кіри.

• А у вас яка позиція?
• Думаю, Соля сказала від усієї команди. Я не  маю, що додати, хоча… Соль, Ваню, ви моя команда мрії!
• А ти Вань, що думаєш, - запитав Петро.
• А я підтримую своїх дівчат, просто промовчу і вже готовий ночувати на вулиці.

Ми усміхнулись. Наступна команда щось там казала про неохайність і лідерство, але я їх не дуже слухала. Я подумки готувалась до програшу, але  команди 4 і 5 зробила так як і ми. Це був промінчик надії на ліжко і теплу ковдру. Лякало тільки те, що Петро ніяк це не коментував, не намагався нас переконати це зробити.

Всі закінчили і він сказав:

« Усіх почув, усім дякую, пропоную пообідати, відпочити і готуватись до наступного завдання. Хлопці ходімо наловимо рибки. Поки дівчатка будуть різати овочі і все варити» вони пішли. Я механічно оббирала картоплю . Настрою взагалі не було. Знову дуже-дуже захотілось додому. Хлопці наловили достатньо, щоб наварити ухи на всіх, і вона навіть вийшла смачною. Потім бла година відпочинку, яку особисто я витратила на роздуми про нічого, а потім ми всі разом пішли до річки. Екскурсовод знову взяв слово і сказав: « любі друзі, останнє завдання сьогодні трохи важке морально. Ви маєте визначити найслабшого в команді і залишити його на ночівлю тут. Палатки в автобусі, з тими хто залишиться все буде добре. А решта сідає  ось цих  два човника і пливе додому. Даю півгодини на роздуми, думаю вам вистачить. Зі слабшими залишусь я, а з іншими водій. Ми з ним зв’яжемось і я скажу, хто сьогодні був найслабшим та найкращим.