День 5

Розбудили нас о 6. Бо о 8, ми мали бути біля будиночків, де спимо, а їхати туди  добрих півгодини. Як мумії йшли до автобуса. А потім так само жваво  з нього вигружались. Нам дали півгодини часу, щоб почистити зубки тай взагалі привести себе до ладу. Кіру з Ванею розбудили аж  о 7 на ранкову зарядку.

• Як вам спалось, -ввічливо запитала я.
• З докорами сумління. Дуже холодно було?, - відповіла Кіра.
• Зовсім ні. Знаєш, а той екскурсовод – не такий вже поганий, як здається на перший погляд, - я переповіла історію, яку дізналась вчора.
•  Ну частково в його словах є сенс,- сказав Іван.
• Так, але зараз він так само залежний від боса, тільки тепер іншого.
• От , що я вам скажу, не знаю, як і що там Петру, а мені тур подарував вас і якигось ще всього 3 дні  я витримаю, -сказала Кіра.
•  Ого , ще цілих 3 дні, - з гіркотою в голосі сказала я.

Врешті час на відпочинок закінчився, ми всі повиходили з кімнат на вулицю. Петро одразу, як всі зібрався  та почав свою промову:

« Отже, друзі, девізом вчорашнього дня був вислів – не зрадь свої принципи» І,  на жаль, дуже багато команд про це забули.  А я б ще додав до назви, що команда має бути одним цілим. Хто з вас склав цей іспит, а хто ні скажу ввечері, а то не будете сьогодні старатись. А поки перейдемо до тематики сьогоднішньої : «Завжди пам’ятай, що людина має почуття» Цей день трохи відрізнятиметься від інших, тай сподіваюсь всі  впораються з завданнями сьогодні. Ну побачимо. А поки йдіть одягайте зручне взуття, бо бачу тих 30 хвилин ви робили все, але не одягались, але через 15 хвилин вас чекають в їдальні – поїсти.  А вона відкрита всього півгодини, тож все в ваших руках.»

Ми нарешті сіли в автобус, їхали дуже довго. Зупинились в якомусь лісі – біля старої, дерев’яної церкви. Сказали виходити з автобуса маємо по черзі - по одному і тоді коли повернеться, той хто вийшов перед нами. А так як ми сиділи майже ззаду, черга до нас з Кірою йшла дуже довго. Більшість повертались з очима на мокрому місці або просто м’яко кажучи стривожені. Ніхто нічого не розказував, бо не мав на це сил. Нарешті черга дійшла до мене. Петро відвів мене до самої церкви, де передав до рук священнику. Я спочатку подумала про сповідь, але це було б занадто банально і просто. Він завів мене у підвал і почав розказувати про опришків, потім про ОУН-івців. Ми знаходились в тому місці, де останніх розстріляли.  Священник розказував все прямо до деталь, показував старі речі, фото, але мій душевний стан похитнувся тоді коли він почав показувати черепи і кістки у склепах. У при цьому ще встигав розказувати стислу біографію кожної людини. Коли я зараз це пишу у мене навіть мурах немає, але це морально дуже важке місце, повірте мені на слово. Поверталась до автобуса наче в тумані. Добре, що хоч Кіра збоку нічого не розпитувала, адже її черга настала. Вона повернулась точно така ж як я. Одразу було видно, що говорити вже не хочеться. Ми дочекались поки «Це» відбудеться з усіма і поїхали кудись, нам ж як завжди не сказали куди.

Висадили біля  якогось кафе. Нагодували супом з грибами та узваром і знову в дорогу. Від кількості годин в дорозі ми навіть повернулись в нормальний,  емоційний стан. Ми з Кірою почали говорити.

-Як думаєш чого він на нас аж на стільки подіяв? – запитала вона.

- Не знаю, мабуть, тому що в нас і так не стабільний стан, а в священника ТАКИЙ голос, ніколи не забуду.

- Я теж!  Щось я не бачу, що цей день був  найлегшим з усіх.

- Але ж ми не бігаємо, не таскаємо мішки, не ставимо палатки..

- О так.

Кожен поринув у свої спогади, і ми не сказали одне одному більше нічого. Тай їхати залишилось , як виявилось,  зовсім недовго. Ми повилізали з автобуса, Петро почав свою промову:

« Вітаю, 1/3 за сьогодні вже виконано Я всіма вами дуже пишаюсь і сподіваюсь на вас і надалі. Зараз ми знаходимось біля  Манявського водоспаду. Пропоную кожному скупатись в ньому і вивільнитись від емоцій. За змінний одяг не хвилюйтесь. У нас є 30 пар однотонних купальників, на будь який розмір. Все: півгодини на роздуми. Ми були в будиночок і по черзі переодягались в туалеті. Ця дурна організація навіть не подумала, що в цей день в дівчат можуть бути «ці дні» і що  ми  якби не голені! Добре, що мені пощастило з першим.  І  нам 15 настільки було все одно як хто виглядає. Водна була дуже холодною і десь 10 хвилин я витратила на те, що вмовляла себе туди зайти. Єдине добре, моя голова була зайнята холодною водою, а не всілякими дурницями, які на мене часто находять. А тоді був водоспад! Вода,  яка ллється з величезною силою на тебе! О так! Я змогла вивільнитись від емоцій. В той момент я дуже пишалась  собою. А Кіра з Ванею заходили у воду разом. Мені аж дух перехоплювало як дивилась на них – романтика! Як хотілось, щоб у них все склалось. 
Але ніхто, не знає, що буде завтра, тим паче через тиждень. Ці вже 4 дні тягнулись довго, певно найдовше за все моє життя, але з іншого боку – це були найнезабутніші дні всього мого життя!

Вода реально була холодною, тож купались ми  всього по 10- 15 хвилин, а потім Петро кричав, щоб ми вилазили. Побігли грітись в будиночок. Далі був обід: суп з індички . Ой найсмачніше, що я їла! Навіть для Кіри зробили виключення і принесли салат з овочів.  Все було надто добре, аж підозріло!

« Вивільнились від емоцій? – запитав Петро, - негативних!»

Ми дружно закивали.

« Бачте, я ж казав, що з завданнями сьогодні всі впораються. Так доїдаєте і поїдемо. Нас чекає наступне завдання»

Добре, що хоч їхали недовго. Знову опинились серед гір. Дуже багато часу видерались на одну з вершин. Петро ніс щось дуже секретне в рюкзаку. Нарешті дійшли, сіли на заздалегідь приготовану для туристів деревину. Утворили півколо, Петро – по центру.  « Третє, останнє завдання буде складатись з двох етапів. Зараз кожному з вас я роздам 5 паперів і ручки. Ви маєте написати питання до будь-кого тут. Анонімно. Потім кладете в ось цей мішечок. Далі я буду діставати  по черзі всі запитання або побажання, зауваження, ну ви зрозуміли  і  адресант відповідати. А другою частиною буде терапія. Кожний з  вас може підійти до прірви( на відстані 50 метрів)  і прокричати так голосно як тільки може. Здається , що завдання зовсім легке, але треба продумати , що кому писати, питань всього 5 і дуже хочеться не помилитись.  Першим, я написала не запитання, а побажання : « Кіро, Ваня – ви така класна пара, будь ласка , хоча б спробуйте створити сім’ю.