Поїхали!

Нарешті ми вирушили в дорогу в прямому сенсі слова. Виїхали... Екскурсовод одразу почав з нами говорити. Сказав: « поспіть до восьмої, а по приїзду все будемо обговорювати.»  Зовсім нічого підозрілого! Він виглядав як звичайний середньостатистичний екскурсовод. Я заспокоїлась, подумала сусідка все переплутала, навіть одразу заснула. Дівчина мене розбудила о 8. Штурхала, казала, що все пропущу, 5 годин пролетіли як одна хвилина. Спочатку я слухала  одним вухом, а потім він сказав це:

« Як ви вже зрозуміли наша подорож не зовсім традиційна. 7 днів і сім ключів, які ви маєте знайти, або будете шукати інший засіб пересування. Ну добре шуткую,  ми всього лише перевіримо вас на  нормальну життєздатність. Згадуйте які для цього потрібно мати якості. Кожного дня якась нова. Ми вже майже під’їхали, вас розселять, одягніть зручний одяг. А  і ще поділіться на команди, по троє! Бажано, щоб ви разом розмістились в одній кімнаті, потім зрозумієте нащо. Зустрічаємось біля автобуса рівно через годину по приїзду. У мене одразу почалась паніка, я не хотіла такого «відпочинку». Я не готова!

• Будемо в одній команді, - шепнула дівчина збоку, от чого я їй не повірила  і не вибігла з автобуса ще тоді?!
• В нас немає третього, - з великим розчаруванням в голосі сказала я.
• Хлопець, на другому одинарному сидіння теж один.
• Але це ж не означає, що він хоче приєднатись до нас!
• Зараз вийдемо з автобуса, і я спитаю.

Ми почали вигружатись. Я намагалась бути спокійною, забирала свою валізу. Дівчина підійшла до мене через декілька хвилин з посмішкою на обличчі.

• Я ж казала він буде наш!
• Що отак просто погодився!?
• Ага. Яка різниця він ж все одно один.
• А як хоч тебе звати,  геройко?
• Я Соломія! А ти?
• А я Кіра.

Я не планувала тут заводити нових друзів, навіть навпаки хотіла повного усамітнення, але вона була такою відкритою і щирою,  а ще мені потрібно було триматись когось. Врешті я просто розтанула перед її наївністю. Поки вона копошилась зі своєю валізою, я згадала, що в верхньому кармані валізи маю програмку цього туру. Прочитала назву великими літерами : « Путівка з сюрпризом або 7 ключів до життя» Чому я навіть не подумала , щоб це прочитати раніше!? Де була моя голова. Мої роздуми перервав гід.

« Радий, що ви так швидко і якісно розділились. Приємно мене дивуєте. Перейдемо до суті. Кожного дня у вас буде по три завдання, які треба пройти як найкраще. Це будуть або життєві змодельовані завдання  або з психологічним підтекстом.  Що ечора буде складатись рейтинг і найгірші отримуватимуть покарання, але про це пізніше. Ми хочемо вас навчити залишатись людьми, боротись у всіх ситуаціях. Головна задача:  відновити у вас почуття щастя. Не дивуйтесь звідки ми знаємо, що у вас його немає. Через тиждень щастям для вас стануть навіть дрібниці! Ночувати ми будемо ось  у цьому будинку – в кожної команди своя кімната. Що вже так цікаво дізнатись про покарання?  Найгірші будуть спати в палатці на вулиці. Не сказав би , що це прямо покарання, але такі правила. 

Навпаки  романтика . Ми  будемо видавати вас усім сніданки. На обід і вечерю треба заробити -  добре справитись з завданням! Все розбирайте речі. Коли будуть готові усі,  почнемо селитися!»

• Ми виживимо?-  Шепнула я до сусідки.
• Повинні, але не впевнена, - вона спробувала пошуткувати.

Ми навіть не встигли нічого зрозуміти. Петро – так звали екскурсовода почав кричати «Увага».

« Шановні туристи поселення переноситься, зараз просто швидко заносимо речі в дім, лишаємо в коридорі і їдемо на перше завдання. Там форс-мажор. Довго пояснювати, що сталось, але ми маємо бути на місці через годину»