День 6

гори , а ле

Прокинулись ми як і зазвичай рівно о 5:55. Швидко поїли і почали слухати ранішню Петрову промову.

«Сьогодні вже 6 день, як ви тут, - сказав, - і змушений визнати добре тримаєтесь. Лишилось два повноцінних дні і шматочок . Я сподіваюсь ми встигнемо повернути вас  до нормального життя. Тема дня: « Прокачай свою небайдужість»  День обіцяє бути цікавим, йдіть зручно одягніться і в дорогу!»

Сказати, що мені не сподобалось нічого з того , що він сказав нічого не сказати. Їхали не довго- десь годинку, а потім я думала  як завжди нас чекало скалолазання. Але не так сталось як гадалось. Бо  ми вийшли з автобусу і екскурсовод сказав : « Сьогодні день, коли ми не будемо забувати про свою фізичну  форму. Вас чекає нова смуга  перешкод. Кожен з команди біжить на гору, забирає мішок і повертається, передає естафету наступному. Ніяких зупинок і передихів. Це всього лиш кілометр туди і назад!»

В кожної з команд була своя смуга по якій треба бігти,  кожного поставали на «старт» і перші представники побігли. Я захотіла і побігла першою. Спочатку метрів 100 було ще нічого, наступних стільки ж я бігла вже через силу. А далі я побачила поранину мисливську собаку. У нього були такі благальні очі! Сама рана була невеликою. На лапці, але це заважало йому йти. Здається пройшла вічність поки я докумекала що робити. Він гарчав, тож взяти його на руки і спуститись назад не варіант. І ще той клятий мішок! Врешті зрозуміла, що він нікуди не дінеться, « поповзла» за мішком. Спустилась назад до песика. Почала говорити, він дозволив себе погладити, а потім я побачила поруч повідок, обережно йому одягнула і ми помалу пішли донизу. Ми не бачили як справлялись інші команди, адже були на дуже великій відстані одне від одного. Ваня одразу побіг за своїм мішком, як я перетнула лінію, а Кіра взялась мене розпитувати, що ж все таки сталось, чому так довго і  чому я з собакою. І я все розказала як було.

• Ти молодець , я б зробила точно так само, - сказала вона мені.
• Але через це 99.9 відсотків, що ми програли, - винним голосом сказала я.

 Вона не встигла нічого відповісти, адже так швидко повернувся Ваня. І про свої пригоди я розказала ще й йому. А  собака був дуже спокійний,  просто  сидів  біля моїх ніг. Певно було дуже боляче. Іван присів і почав оглядати лапу.

• Ну це не постріл, ти перебільшила, - сказав він, - певно потрапила в мишеловку або щось подібне. Жити буде, тай рана зовсім швидко загоїться.
• А ти не злишся, що через мене завалили 1 завдання.
• Ну не  забрала б ти забрав би я чи Кіра.
• Це точно, - Кіра стояла вже біля нас. Ми не помітили як вона прибігла.

Ми втрьох прокричали : «Все».  Прибіг Петро . Зафіксував наш загальний час. На жаль, у нас навіть на думку не спадало зараз якраз змухлювати , у кожного  свій наглядач трохи далі і камери. Петро сказав, щоб ми повертались на місце з якого  ми починали. Там нас вже чекало 3 команди. Словами не передати, які ми були здивовані. Жінка з команди номер 1 тримала  в руках пухнасту кішку. А ті, що прибігли після нас, 5 команда принесли маленьке кошеня. Тоді я вже почала здогадуватись на що ж насправді був іспит. Небайдужість… Але, блін, так шкода тварин!

Петро як завжди став в центр і почав говорити: « Друзяки, ви такі дивні. Я ж щоранку кажу тему дня,  чому присвячується, і тільки починається випробування ви одразу про все забуваєте. Отже, іспит здало 3 команди з вас. Вітаю .  Залишилось 2 команди ,  а програли з вас ті, хто прийшов останнім з вас.»

• А що робити з тваринами?- запитав хлопець в окулярах.
• І взагалі, за що ви з ними так!- викрикнула я.
• Ніхто не ранив тварин спеціально. Ми взяли їх з ветеринарної клініки. Тільки тих, хто не потребують нагальної допомоги!  Ми перевіряли вас на людяність. І це найкраще, яке може реально показати хто є хто. Я не виню тих хто не впорався в жорстокості, тим паче у вас ще є шанс все виправити. Зараз обережно віддайте наших «героїв» ветеринарам. А он (показав в даль) там їх чекають ще й господарі, які погодились на цю авантюру.  Хочете я трохи розкажу про кожного з них? От та собачка, що біля вас( він показав на мене)- зветься Одрі. Добра, мила тваринка хоча ходить з господарем на полювання мало не щодня. Поранилась вдома через свою необережність. Натрапила на мишоловку в сараї. Великий котик зветься  Макс. Господарка його обожнює. Але вчора  забула зачинити  щільно вікно після провітрювання , він втік, побіг з котами і ось вам результат. Добре, що додому додумався прилізти. Тай взагалі його було так важко втримати но одному місці.

Ну і кошеня Еллі, йому всього  3 місяці. Зараз ми його доправимо до мами.»

• А що буде з тим песеням, якого ми не забрали? – запитала рудоволоса дівчина з програвшої команди.
• Вони вже давно чекають інших в машині, щоб повертитись до лікарні і лікуватись далі. Все добре!

Нарешті всіх повіддавали,  а нас повезли на обід. Частували тільки 9. І тут без коментарів, бо я вважаю, що не важливо,  хто і що- їсти мають всі- це наші сила і енергія. Де візьметься мотивація виправляти ситуацію голодним. Потім був знову автобус і наступне завдання, яке перевіряло нашу небайдужість.

Нас привезли в дитячий будинок. Все як завжди дивно. Ми навіть з автобуса не вийшли,  а Петро вже почав оголошувати завдання.

« Кожній команді дістанеться по малій дитині. Ну відносно малій, не малюку,  не хвилюйтесь. У вас буде дві годин. Можете провести їх як забажаєте. Виходити за територію дитбудинку можна, але самі  розумієте тільки  в межах селища. Впорається той, чий підопічний залишиться під хорошим враженням після прогулянки. Будьте чесні, не намагайтесь підкупити дітей. Впораються ті, хто подарують хороші враження підопічному. Тай не забувайте, діти потім будуть говорити чесно»

Ми вийшли нарешті з автобуса . А з закладу вибігло в цю ж мить 5 хлопчиків та дівчаток. Їм сказали бігти до тих команд, які їм сподобались, а якщо раптом вже зайнято , то бігти до  сусідньої команди. Дивне відчуття, ніби ти товар, який обирають на базарі. До нас одразу ж підбіг хлопчик. На вигляд років 7. Такий мовчазний, сором’язливий. Всі інші теж поєднались і Петро дав відлік часу. Я присіла і запитала малого куди б він хотів піти. Він знизив плечима. На щастя, ситуацію врятувала Кіра.

• А тут поруч немає якогось озерця чи може річки?