Перша ніч:

и

Приїхали на ночівлю в будиночки, коли вже зовсім стемніло. Програвшим дали палатку і залишили на вулиці. Вони бідні, ще мусили такі втомлені ту палатку ставити. А ми пішли в свою кімнату, яка в обід так і не роздивились. Там було три ліжка і до кожного по тумбі. Все! А ще окрема кімнатка з туалетом і душем. Ну хоч щось.  Ми  почали розбирати валізи, подіставали все саме необхідне на перший погляд, але тут життя стає дуже непередбачуваним. Нам в перший день навіть зробили виключення і поприносили вечері в кімнати. Було смачно, хоча втомлені були на стільки що навіть не зважали на те що їмо.  Петро прийшов забирати пусті тарілки, я ще подумала так дивно, а зараз і забрав у нас всі гаджети.  У мене і так не було ніякого бажання заходити в інтернет і гортати там стрічку нових світлин, але ж зв'язок зі світом має бути! Ми розчаровані полягали спати, але емоції настільки переповнювали, що заснути ми ще не скоро змогли.

• Якщо ніхто не спить, пропоную  познайомитись тісніше, - сказала Кіра, - я ландшафтний дизайнер і поїхала сюди, бо мала емоційне вигорання, хотіла поновити сили перед важким проектом.
• О тут точно поновиш сили,  перебив її Ваня.

Ми почали усміхатись.

• Між іншим, - додала я, - тільки ти з нас трьох прочитала ті слова, внизу на буклеті і все одно поїхала!
• Ну не все ж не  так погано, - спробувала виправдатись вона, природа гарна, он ліс, гори, річки. Тай ми вже протримались аж цілий день, вижили, то що вже боятись.
• Як на мене оці конкурси повний відстій, - сказав Ваня, - як в дитячому садочку тільки вік 20+.
• Так, тут нема як не погодитись. А ти, Ваню, хто за професією?
• Я програміст. Мені цю путівку подарувала сестра, щоб нарешті трохи відпочив, забув на трохи про  свої вічні коди в програмах. От приїдемо я їй зроблю!

Ми знову сміялись.

• А ти Соломія, - продовжив він.

Я трохи розказала про свою ситуацію і пошуки справжньої себе.

• От хто при здоровому глузді міг зробити таке?- закінчила я
• Ой не будемо про погане, - сказала Кіра.
• У кого які плани на життя?-  запитав Ваня.
• Я хочу відкрити свій магазин квітів, - сказала дівчина.
• Ого неординарна мрія, як для дизайнера.
• Так, але це ще з дитинства пішло, мені ще рік позбирати гроші і буду починати свою справу!
• Це така класна мрія. З задоволенням буду твоїм постійним покупцем , - сказала я.
• Ну ти все коментуєш, а про себе не розказуєш, - сказав Ваня до мене, ми в очікуваннях.
• Та  я що. Працюю в невеличкому журналі, пишу статті їм або на замовлення. Писала  останню, задумалась про радощі життя і вирішила , що мені не вистачає пригод, купила путівку і опинилась тут.  Ти Ваню, теж мало, що розказав про себе взагалі то.
•  Та бо немає, що більше розказувати. Так програмісти часто стають нудні через роботу, але я виправлюсь, обіцяю.
• Тоді переходимо до особистого життя, - радісно прошепотіла Кіра.  Соль!
• Що Соль! У мене все складно! Є стосунки, але ми на межі  розлучення!
• Є якісь конкретні причини?
• Та ні, і в цьому то і справа. Я не впевнена , що його кохаю, це ще одна причина, чому я наважилась поїхати, хотіла подумати про все і приїхати вже з конкретним рішенням. У нього дуже багато хороших якостей, але іноді цього не достатньо для кохання. А ти, Кірусю.
•  А я в творчих  і любовних пошуках. Не вдалось якось знайти того самого.
• Та все ще попереду, скільки тобі там 16!? – спробував пожартувати Ваня.
• Та ні, на жаль, 25. – Кіра його жарт не оцінила.
• Вань, - сказала я, - твоя черга.
• Два тижні тому розійшлись з дівчиною Три роки стосунків було успішно змито в унітаз!
• Ти її кохав?
•  Досить довго вона мені подобалась, потім це перейшло в щось більше. Напевно!
• І що вже нічого не повернути назад?
•  Думаю ні! Як мінімум я цього аніскілечки не хочу!- він подивився на годинник. Було за 12, - люди, пора спати, підйом о 6.
• О так,  - не задоволено прошепотіли ми з Кірою

І як по команді, десь через хвилини 3 позасинали.

3 позасинали.