День 7

Ставати вдосвіта вже стало звичкою. Ну майже. Кого я обманюю . Від недосипу це ставало робити все важче і важче. Вийшли як завжди на двір. Снідали міні-бутербродами. Кожному по два: ковбаска, сирочок і хлібчик. І на вибір огірок чи помідора. Поїли швидко. Петро оголосив тему дня:

« Сьогодні у нас день самодисципліни. Кожен сам вирішить, що і як робити. Перевіримо вашу відповідальність та здатність тверезо оцінювати ситуацію. Ну і на перше завдання ви будете добиратись самі. Кожній команді зараз роздадуть по карті на якій буде відмічено початок і  фініш. Всього  якихось там 4-5   кілометрів шляху. Ааа і бути там треба о 9. Рахуємо! У вас є на все про все  2 години. Хоча ні, навіть більше, бо тільки но 6. 27. Можете вирушати вже, або піти ще трохи  повалятись у ліжечку. Є  якісь запитання?»

• А де весь цей час будете ви?
• Ми з водієм будемо чекати вас там. І  не забувайте, це гірська місцевість, тож дуже прошу, будьте обережними. О точно, це ж чіпи! Один з команди підійдіть і візьміть. Чіпляється легко,  до будь- чого. Це для того, щоб ми бачили, де ви, раптом що.

Ми повчіпляли і Петро взявся перевіряти  чи все працює у кожної з команд. У нас чіп був на Вані. Поки він перевіряв все разом з іншими ми з  Кірою трохи порозмовляли.

• Знаєш, - сказала вона мені, - я так боюсь, що стану йому не цікавою.
• Ні, Кірусю,  ви приїдете і тільки тоді по справжньому почнете пізнавати одне одного.
• От – от – зовсім інша обстановка.
• Повір мені, він  відчуває до тебе набагато більше ніж ти думаєш,- я злегка її приобійняла.

А тоді повернувся Ваня з картою в руках. Ми знаходились в селі «Яблуниця». А зайти  пішки мали до «Воронеця» Це сусіднє село, але проблема в тому, що треба йти в обхід. Ми порахували: дорога мала б зайняти десь 1, 5 години.  Це якщо швидкою ходою. З одного боку у нас є вільних аж 60 хвилин, але ж ми можемо заблукати, втомитись і так далі – втратити час одним словом. Тому нашою маленькою нарадою було вирішено йти вже. А ще ніхто з нас не орієнтувався раніше по  паперовій карті, тож те, що вперше – завжди весело. Ми навіть вийшли з масиву не перші. 2 команда побігла одразу після Петрових слів, ще дві йшли ззаду за нами нога в ногу. А 5 команда чогось не поспішала, але це їхня справа.

Перша година, яку ми витратили на шлях, пройшла весело. Ми розказували одне одному цікаві історії життя, мало звертали увагу на те, що робиться довкола. Першою про втому сказала Кіра. А зовсім скоро її відчула і я. Трохи сповільнили темп. Чим далі ставало все важче і важче. За нашими підрахунками ми пройшли десь 4 кілометри. А потім щось пішло не так. Зрозуміли,   що звернули не туди. Опинились в невеличкому хутірці – аж 5 хат. Всі такі автентичні.  Роздивились як живуть гуцули.  Нарешті зрозуміли до якого місця треба повернутись назад. Рушили в дорогу. Решту шляху метрів з 5000 йшли мовчки. Перетнули фініш.

Виявляється, ми прийшли аж 4. Добре так покружляли… але в час вклались, чого-  чого , а його залишилось ще вдосталь. А ось 5 запізнились, на жаль, аж на 5 хвилин. Вони теж заблукали – так як і ми. Але шукали дорогу назад набагато довше.

Петро як завжди зібрав нас до купи і почав свою промову.

« Майже всі з вас впорались. Отже,  ви пунктуальні та відповідальні  люди. Команда номер 5, за етикетом – це навіть запізненням не вважається. Але я  ж то знаю, що ви не так як усі одразу рушили, а ішли до себе в кімнату, провели там хвилин 20 часу, а аж тоді рушили. Раніше пішли б, значить прийшли б сюди аж за 15 хвилин! Отже конкурс таки програно! Перше завдання на сьогодні закінчено Відпочиньте трохи і будемо переходити до наступного.»

Ми посідали на траву, дехто ліг – добре, що літо і провели так 15 хвилин.

Потім він покликав нас, щоб ми сіли на колодки з дерев і знов почав говорити.

« Не переживайте – ходити сьогодні більше не будете….»

Він чекав хоча б якогось «Угу» від нас, але ми були втомлені, не хотіли навіть головами рухати.

« Як на мене другий конкурс потребує точної уважності. Завдання таке:  я скажу «На старт: і ви почнете відраховувати секунди  і хвилини Зараз 11: 53, почекаємо до рівно 12 і почнемо. Коли я скажу «Стоп» кожен з вас на листочку, які я ось вам даю і ручки теж , напише час, який на його думку саме в той момент.  Напишете цифри і від дасте конверт мені. Яка команда сумарно буде найдальшою   від правильної відповіді, та і програла.

• Але ж хтось може помилитись в мінус, а хтось в плюс, - зауважила жінка з команди номер 1.
• Ми  все порахуємо  правильно, не хвилюйтесь, - відповів він. – Так до 12 залишилась одна хвилинка. Зосередились ! 10, 9………3, 2 ,1 . Поїхали!

Ми мовчки почали рахувати. Я збилась десь на 11 хвилині. Ніхто не очікував, що рахувати аж так довго! Час тягнувся дуже повільно. За моїми підрахунками, коли він сказав стоп пройшло десь від 45 до 50 хвилин. Я вже там майже заснула. Довго думала, що ж написати, вирішила 49, бо 9 моє улюблене число. Нарешті Петро забрав наші папірці. Дуже довго все підраховував на калькуляторі.

• Отже точний час 54 хвилини.

«Ого подумала собі я. Де я загубила аж 5 хвилин часу!?»

• Найближчими була команди номер 2 та  4. Вітаю ваші відповіді 53 та 55 майже ідеальні. Перейдемо до аутсайдерів. Ваші відповіді в середньому  50,  49, 59. Як бачите програвших аж двоє. Але має бути один. Тож для вас цей конкурс продовжується( тільки звичайно, вже не на годину) команда 3 та 5 приготуйсь.  На старт! Увага! Рахуємо.

Ми почали рахувати. А  ще він відзначив, що бажано сказати і секунди. Пройшло десь три хвилини як він сказав : «СТОП» . Я нарахувала 3, 21 – записала на папірець. Ванін результат  3, 30, а Кірин 3, 22.

У нас в середньому вийшло 3, 24, а в сусідньої команди 3, 27. Справжній – 3,28, а отже ми програли. Це був наш перший програш за весь час. Ми дуже засмутились. Добре, що хоч перший конкурс виграли, ще не все було втрачено. Головне ще не програти в останньому і тоді все буде добре. Але Петро про нього не згадував аж до вечора. Спочатку він завіз нас на водоспад в Яремчі,  потім трохи відпочити в свої кімнати, навіть смачно повечеряли.