Ціна вибору

Пролог

Останнім часом для мене стало природнім засинаючи опинятися в іншому світі і спостерігати за переломними моментами його існування. Нащо мені це показують я не знала, але й не мала нічого проти. Ця ніч не була винятком. Засинаючи у себе вдома, я опинилася у незвичному для себе місці. Замість звичних автомобілів тут все ще пересуваються за допомогою коней, возів, а найзаможніші обирають комфортні карети. Як і у нас, зустрічаються великі мегаполіси, але без хмарочосів, зате із заможними маєтками, замками та звичайними будівлями, не вище двох поверхів. Навколо такого адміністративного центру (як їх у нас заведено називати) гуртуються містечка трохи менші, а ще далі зустрічаються геть маленькі села. Десь так я уявляла собі часи гетьманів і козаків у нашому світі.

Ознайомитися з укладом життя в новому світі мені не вдалося, картинка швидко змінилася на дрімучий ліс. Листяні дерева (не бачені мною у реальності) тісно тулилися один до одного, закриваючи огляд. Було цікаво подивитися на мешканців цього величного лісу. Підкорюючись моєму бажанню, зображення знову змінилося. Що сказати, приємно після споконвічної роботи в офісі прогулятися по м’якому килиму з опалого листя, вдихаючи неймовірні аромати свіжого повітря. Десь поруч мала бути водойма (її чисту свіжість важко переплутати з будь-чим).

Неспішно прогулюючись лісом, я справді вийшла до неширокої річки. За законом дикої природи, до водопою сходилися різноманітні звірі – хижаки і травоїдні тут співіснували у мирі. Мені далеко до уважного слідопита, але безтілесний стан також має свої переваги. Спостерігаючи, я не почула, а випадково побачила в хащах, як чоловік, завмерши, стежив за сімейством оленів. Бачити подальше полювання не хотілося зовсім, але, судячи з усього, у мене не було іншого виходу. Минулий досвід підказував, що переді мною головний герой цього сновидіння.

На вигляд чоловікові можна було дати трохи більше тридцяти, але суворий погляд з опущеними бровами та загартоване сонцем та вітрами обличчя, вказували на хибність першого враження. Акуратна, трохи рудувата борода, довге волосся, зібране в пучок, холодні сірі очі… У моєму світі він міг вважатися красенем, якби від нього так не віяло небезпекою. Все у його поведінці нагадувало хижого звіра: обрана поза, яка дозволяла у будь-який момент кинутися на здобич чи відбити небезпеку; пильний погляд, що не пропустить жодної деталі; напружені м’язи рук, ніг, спини. Мені він нагадував тигра на полюванні.

Поки я розглядала нового знайомця, не помітила, що чоловік на мить відволікся й повернувся в мій бік. Пам’ятаючи, що в деяких сновидіннях істоти могли відчувати мою присутність, я спробувала запевнити цього небезпечного типа, що я тут з добрими намірами. Не знаю, чи повірив він моїм завірянням, чи вирішив, що йому привиділося, але повернув свій погляд до водоймища. Дивно, та дочекавшись поки тварини підуть, він вийшов з укриття і пішов наповнювати свої бурдюки водою.

Водопій не місце для полювання, — несподівано озвався чоловік. Навколо нікого не було, тому його пояснення виглядало щонайменше дивним.

– Я відчуваю тебе!

Цього разу сумніву не було: чоловік звертався до мене.

– Не знаю, чому ти тут, але у цьому стані нашкодити не можеш, та і я тобі нічого заподіяти не можу. Я – Рей. Будьмо знайомі.

Не чекаючи відповіді, Рей взявся за свої справи. Мені доводилося спілкуватися особисто з одним героєм мого сну, але щоб зі мною розмовляли – такого ще не траплялося. Вирішивши, що це й непогано, я продовжила спостерігати за новим знайомим. Було дивно: що такий, як він, робить у цьому лісі? Судячи з тренованого тіла, відточених рухів та грізного погляду, Рей явно військовий із великою кількістю боїв за плечима. То що він робить у цій глухомані? Поки відповідати на це питання чоловік не поспішав.

Тим часом я перемістилася за Реєм до невеликої лісової хатинки. Важко сказати, чоловік сам її збудував чи просто зайняв кимось покинуте помешкання, але я б тут жити навряд чи змогла. Одне вікно без скла, всередині купа сухої трави, що слугує постіллю для господаря, замість стільців чи лави - кілька колод. Серед усього цього - натяк на цивілізацію: грубо сколочений стіл. Ба ні! Трохи далі я розгледів навіть щось на кшталт дзеркала, миску з водою і навіть рушника. Єдиним предметом інтер’єру, котрий викликав довіру була піч – цегляна, міцна, добротна. Вона слугувала джерелом тепла (щось мені підказувало, що в лісі без цього ніяк), а також для приготування їжі.

Рей вилив частину води у казан і поставив його на вогнище. Поки вода закипала, він витяг якісь корінці та трави з мішечків, підвішених до печі. Вже скоро кімнату мають наповнити аромати майбутньої страви. Більше Рей не відволікався на балаканину зі мною, тому я була залишена сама на себе. Трохи поспостерігавши за чоловіком, я все ніяк не могла зрозуміти: що він тут забув? Знаєте, по людині помітно, чи вона від когось ховається, чи живе у лісі за власним бажанням. Рей був іншим: дивлячись на нього, складалося вражання, наче чоловік втратив жагу до життя і тепер у цій халупці просто намагається існувати до моменту остаточного знайомства зі смертю (те, що він не один раз зазирав їй у вічі, не викликало сумніву).

Розділ 1. Та що б йому!

Наступного дня Рей повністю призвичаївся до моєї присутності, тому перестав звертати на мене увагу. Поки що я була прив’язана саме до нього, тому на полювання була змушена вирушити разом з чоловіком (так дивно, раніше сни були геть іншими). Рею пощастило (а мені ні): він вполював великого оленя. По дорозі додому чоловік помітив свіжі сліди. Скинувши тяжку ношу, він присів, щоб розгледіти їх краще.