Розділ 8

— Статевим життям живете? — глянула на мене поверх окулярів блондинка-лікар у кабінеті УЗД. Звідкіля вони беруться такі доглянуті? Зачіска, макіяж, вбрання — наче зі сторінки журналу для модниць. Я так не вмію і, мабуть, ніколи не навчуся.

— Ні, — впевнено мотнула я головою, складаючи на стілець одяг, — звідкіля? Я вже місяць, як на ліжку живу. Тут, у стаціонарі, у терапевтичному відділенні.

Лікар поправила окуляри і подивилася на мене, наче на божевільну.

— Дівчино, мені треба знати, який датчик використовувати, вагінальний чи абдомінальний. Статевий досвід є?

Я почервоніла, як стигла помідорка.

— Двічі рахується?

Лікарка зітхнула і дістала квадратний фольгований пакетик, а я знову почервоніла, коли зрозуміла, що це таке.

— Лягайте на кушетку, — вона надірвала фольгу і надягла латекс на довгастий датчик.

Мій мізерний досвід не передбачав такого продовження. У порівнянні з розмірами Артура ця довга пластикова палиця виглядала досить скромно, але відчуття виявилися надзвичайно неприємними.

Я вся стиснулася в очікуванні, коли закінчиться процедура. При цьому навіть не дивилася на монітор. Зате лікар дивилася, прямо прилипла до нього.

— У матці два плідних яйця, — сказала вона, вдивляючись у екран, а я тільки хмикнула.

І чого тільки ці лікарі не придумають! Ну звідки в мене там могли взятися яйця, та ще й аж два? Я ж не курка! Поки не стало доходити. Повільно.

— Ви хочете сказати… — голос сипів, голосові зв'язки повністю відмовлялися таке вимовляти вголос. — Ви хочете сказати… Це те, що я гадаю?

— Термін орієнтовно сім тижнів, — кивнула лікарка, — але при багатоплідній вагітності термін може бути різним, якщо мала місце овуляція обох яєчників у різні дні.

— Ці два рази були одного дня, точніше, ночі, — пробелькотіла я розгублено, дивлячись на екран, на якому перекочувалися дві рухливі краплі. Лікар підібгала губи, як мені здалося, навіть співчутливо.

— Запліднення могло статися згодом. Чоловічі статеві клітини зберігають життєздатність від трьох до п'яти днів. Це залежить від якості насіннєвої рідини. І від носія, звісно ж.

Я здригнулася. Якщо зважати на живучість мого носія, його статеві клітини досі як навіжені носяться по моєму організму. А потім переді мною раптом чітко встала вся картина катастрофи, в яку я потрапила, відгукнувшись на крик тонучого Тагаєва.

— Скажіть, — запитала я тремтячим голосом і доторкнулася до низу живота, — я вас правильно зрозуміла? У мене в животі дві дитини?

— Все правильно, — кивнула лікарка, — тільки поки що вони не дуже схожі на дітей.

— А… ви нічого не переплутали?

— Тобі скільки років, дитинко? — спитала лікар зі щирим співчуттям.

— Вісімнадцять, — прошепотіла я ледве чутно.

— Моя тобі порада, йди на аборт. Ну куди такій дитині як ти двійнята? Ти ж студентка, мабуть?

Я кивнула, намагаючись не розплакатися.

— Я напишу у висновку показання до переривання вагітності, і не забудь з вашого плодючого татуся грошей стрясти, та побільше. Щоб життя медом не здавалося. Перший аборт він з ускладненнями пройти може, а тобі ще народжувати захочеться.

Сама не пам'ятаю, як одяглася. На порозі обернулася і спитала.

— А хто там, ще не видно?

— Та там ще навіть серцебиття не видно. А ти вже стать хочеш роздивитися, — буркливо відповіла лікар і додала тихо: — І не треба воно тобі. Навіщо потім даремно мучитися?

Я вийшла з кабінету на ватних ногах, тримаючи у руках висновок з рекомендацією переривання вагітності. Поки йшла до відділення, здавалося, що йду по густій в'язкій жижі, настільки важко було переставляти ноги.

Ще здавалося, що в мене величезний, непідйомний живіт, де сидять діти. Хлопчик і дівчинка. Вони обнялися і тремтять від страху, що їх уб'ють. Навіть голова запаморочилась.

Дійшла до верху сходів і знесилено присіла на крайню сходинку. Мозок палили слова лікаря: «Не забудь струсити гроші з вашого плодючого татуся».

Притиснула долоню до живота. Він батько, Артур, який би він не був і як би він до цього не поставився. Нехай там не видно серцебиття, нехай не видно стать. Але ж це не яйця, це діти. Діти Тагаєва. Він їхній батько, а я... Мама?

Тремтячими руками піднесла висновок до очей. «Рекомендовано переривання вагітності…» Яка з мене мама? Хіба моя мама на таке пішла б? Але двоє... Я тільки перший курс закінчила, мене навіть нікуди працювати не візьмуть. Або випруть одразу, як живіт побачать.

Я маю сказати Тагаєву, це неправильно ховати від батька його дітей. Може, він захоче допомогти мені?

Та варто було згадати погляд, яким Артур дивився на мене, тобто на Настю, моя рішучість одразу танула. Так нічого й не вирішивши, встала, підняла уявний живіт і попрямувала в ординаторську на пошуки лікаря, щоб віддати висновок.

Не висновок. Вирок.

***