Подвійне життя

2 глава

*Хлоя 
Наступна пара розпочинається ,та я ніяк не можу сконцентруватись .І тут до нас в аудиторію заходить Остін і шепоче щось на вухо викладачці .Та уважно його слухає і схвально киває .
—Міс Робертс, вас викликає директор .—Каже вона ,а в мене серце втікає в п'ятки .І чого б це ?Можливо ,містер Коллінз поскаржився за мої спізнення або Дарсі щось йому набрехала .Чую ,що мені зараз буде непереливки .Але чому тоді сюди прийшов Паркер ?Здається ,логіка покинула чат .Беру свій телефон і йду на вихід. Айла показує мені свій зжатий кулак ,що означає підтримку .Виходжу з аудиторії разом з Остіном .
—Чому директор попросив покликати мене саме тебе ?—З цікавістю запитую .
—Не знаю .Здається він має розмову до нас обох .—Беземоційно відповідає той і втуплюється в свій гаджет .Ця його пофігістична поведінка трохи дратує мене ,але я стримуюсь ,щоб не вчинити нової сварки через зіпсовану сумку його "возлюбленою" .Разом заходимо в кабінет і бачимо перед собою директора ,який сидить за великим круглим столом і переглядає папери. 
—Викликали ,містере Вокер ?—Кажу я .
—Так ,сідайте .—Обходжу Паркера і сідаю на одне з крісел ,яке знаходиться найближче до директора .Остін сідає напроти і починає зомбувати мене своїм поглядом .—Я покликав вас ,щоб обговорити одну дуже важливу справу .Ви ж в курсі ,що через п'ять днів День всіх закоханих і я хочу щоб ви заспівали дуетом на концерті ,який відбудеться в честь цього свята. 
—Що ?—Одночасно вигукуємо ми. 
—Містере Вокере ,ви ж знаєте ,що ми ...Кхм ,кхм...М'яко кажучи ...не ладимо .—Випалюю я .
—Можливо ,але ти —Хлоє дуже класно співаєш ,а Остін прекрасно грає на гітарі і з вас б вийшов пречудовий дует .
—Але ж у мене є гурт і якщо хочете ми можемо разом виступити на святі .
—Я думав про це ,але важкі рокерські композиції не дуже вписуватимуться в наш концерт ,а от мила лірична пісня під гітару якраз ідеально підійде. —Каже містер Вокер .
—Ну ,будь ласка ,тільки не Паркер. —Благально дивлюсь на директора ,але той лише усміхається .І що тут взагалі смішного ?Він хоче щоб я Остіну в кінці його улюблену гітару розбила на голові ?Я ж можу це зробити ...
—Хлоє , Ноа б був дуже радий побачити тебе на сцені .—Давить на жалість той ,а я відвертаюсь ,щоб ніхто не побачив ,як одинока сльоза стікає по моїй щоці .Ноа ,мій любий братик .Як же я скучила за ним .Він був би зараз однолітком Паркера і разом з ним вони заснували гурт в якому мій братик був вокалістом.В нього був дуже красивий і ніжний голос ,як і в мене .
—Гаразд .—Погоджуюсь я .Зроблю це в  пам'ять про Ноа .Він б був дуже радий ,що я пішла по його стопам ,бо мені й справді подобається співати. 
—В нас залишилось 5 днів .Це не занадто мало ?—Запитує Остін і я згадую про час .
—Думаю ,що такі таланти як ви обов'язково впораються .Тим паче я дозволяю прогуляти вам на день по одній парі .І в вас появиться час для репетицій .
—Ну тоді добре .—Погоджується рокер. 
—Єдина умова —не повбивайте один одного за цей час і зробіть цей виступ чудовим .Нагадую ,мила лірична композиція ...—Замріяно каже той .Якщо наш виступ не дойде до кровопролиття ,то це вже буде добре .Разом виходимо з кабінету і як на зло я знову підсковзуюсь на мокрій підлозі .Це Дарсі бігає з шваброю як та Баба Яга і хоче ,щоб я нарешті впала і щось собі зломала ?
Остін знову ловить мене в останній момент і ніжно прижимає до себе .
—Та забери від мене нарешті свої руки ,Паркер !—Протестую. 
—Який раз за день я рятую тебе ,а чую лише погрози в свій бік ?—Стріляє в мене своїми голубими хитрющими очима хлопець .
—Не дочекаєшся ти від мене подяки ,Остіне .—Їдко відповідаю .
—Хах .Звісно. Ти ж маленька змія ,що вміє лише прискати своїм ядом .
—Це я змія ?Тоді ти єхидний шакал !
—І про що думав містер Вокер ,коли хотів щоб ми заспівали дуетом ?—Замислено думає Паркер і в цьому питанні я з ним згідна .—Здається ,цей старий взагалі збожеволів .—Спокійно каже той. 
—Ага і ти разом з ним .—Впевнено крокую до аудиторії .
—Стій .—Ловить мене за зап'ястя і розвертає до себе .—А як же репетиції ?
—В Інстаграмі напишу тобі назву композиції і будеш собі вдома репетирувати ,а я в себе. А вже в день виступу разом спробуємо ,бо я не наміряна проводити ці 5 днів з тобою разом ,Остіне .—Здається ,мій хитромудрий план можна назвати ідеальним .
—Е ,ні .Та не піде. По-перше, композицію вибиратиму я ,а по-друге,репетиції таки будуть, хочеш ти цього ,чи ні ,бо я не збираюсь позоритись на сцені. 
—А я твоєї думки не питала. —Вириваю руку і прямую далі. 
—Вперта зараза .Хіба так важко мене послухати ?!—Намагається мене наздогнати. 
—Залиш мене ,Остіне .Ти вже достав мене !—Емоційно кажу .
—Минуло 10 років ,а ти зовсім не змінилась ,Хлоє .—Зустрічаємось поглядами .

10 років до цього ...
Сьогодні прекрасний сонячний день .Я спокійно собі крокую до школи в передчутті чогось хорошого .В цей день я вирішила признатися в коханні хлопцю ,який мені дуже подобається .Дістаю з кишені велику червону валентинку з надписом "З любов'ю від Хлої".Заходжу в клас до свого коханого і бачу його в компанії друзів і мого брата. Роблю великий ковток повітря і підходжу до Остіна .Який ж він красивий .Здається ,я закохана в нього з садочка .Підходжу до нього і кажу:
—Я люблю тебе ,Паркер .—Вручаю валентинку ,а тоді стаю на п'яточки і цілую хлопця .В той момент я уявляла себе принцесою ,а Остін був моїм принцом ,але наша казка виявилась не щасливою. За мить чую хлопчачий сміх на фоні .
—В Остіна втюрилась малявка ...—Каже один з його друзів і всі решта починають сміятись. Паркер швидко відстороняється від мене і його щоки вмить наповнюються рум'янцем .
—Ні ,не втюрилась .—Обурюється той .—Я не люблю Хлою ,вона ще мала .—Віддає назад мені мою валентинку , а я від розпачу починаю плакати .—Ненавиджу тебе ,Остіне .—Кажу я і біжу в напрямку вбиральні .По дорозі розриваю валентинку на дрібні шматочки ,так само і розривається моє крихітне дитяче серце .Так ,я була ще малою ,але це не означає ,що мені не було боляче .Схлипую і сідаю на підвіконник .Тепер до цього хлопця в мене є лише одне почуття —ненависть. Він принизив мене!До мене підбігає Ноа ,який є однокласником Паркера .Він теж бачив мій сором .Брат ніжно мене обіймає і гладить по голові .
—Моя маленька Хло ,моя ясна зірочко ,не плач .Я врізав цьому самозакоханому Паркету прямо в лице .—Дивлюсь на кулак брата на якому декілька царапин. —Нехай тепер 
тільки посміє образити мою сестричку. 
—Ноа ...—Притуляюсь до брата. —Тепер я ненавиджу його !Не люблю більше цього поганця .
—Він ще зрозуміє ,кого втратив. —Впевнено каже брат і заспокоює мене .
Після цього Остін цілий тиждень ходив з синяком під оком ,Ноа заборонили дивитись мультики і їсти улюблені цукерки , а з мене сміялись всі однокласники Паркера .
Ось таке от перше кохання ,яке перейшло в ненависть .Більше він ніколи не зможе зробити мені боляче ...
—Досі ненавидиш День святого Валентина ?—Запитує Остін .
—Ненавиджу...і тебе теж. —Кажу чистісіньку правду .Краще б цей день назавжди зник з календаря ,бо він завжди нагадуватиме мені про той позор .А ще я не можу дивитися на ці закохані парочки .Можливо тому що мої почуття принизили ?
—Та ,Хло ,перестань поводитись як маленька дитина .Ми маємо заспівати дуетом хочеш ти цього, чи ні .—Наполегливо каже ,та я крокую далі ,навіть не озираючись. Тоді відчуваю ,як його руки знову опиняються на моїй талії і я відриваюсь від землі .Паркер перекидає мене собі через плече як якийсь мішок з картоплею .Моєму обуренню немає меж. 
—Остін !!!—Кричу що є сили. —Я вб'ю тебе ,якщо ти зараз мене не опустиш!—Погрожую .
—І як ж ?Своїми довгими нігтями просвердлиш дірку в голові ?—Самозакохано усміхається і йде далі. Сильно вдаряю його по спині ,та той не реагує .Бачу ,що ми прямуємо до аудиторії ,де в мене зараз заняття і тут я починаю розуміти який план в цього самозакоханого індюка. 
—Ні ,Паркер ,ти не посмієш .
—Ще й як посмію .—Ногою відкриває двері і ми разом ввалюємось в кабінет. Бачу перелякану місіс Міллер ,в якої від страху падають окуляри на землю .
—І знову ,хеллоу. —Верзе якусь єресь Паркер, а я здається згораю від сорому. В викладачки з'являється якесь питання ,та вона від шоку забуває як скласти букви в слова .Тому Остін продовжує свій монолог. —Можете хтось подати речі Хлої ?—Бачу як Айла збирає мою сумочку ,от зрадниця .Віддає її в руки Паркеру .
—Ааа...—Починає заїкатись місіс Міллер. Надіюсь вона остаточно не посивіє після витівок Остіна .
—Містер Робертс про все знає ,тому адьос місіс Міллер. —Киває Паркер нашій викладачці ,яка родом з Іспанії і ми зникаємо за дверима , залишивши всіх в повному шоці .
—Паркер ,ти втратив останки свого і так курячого мозку ?—Запитую я .
—А ти крихти гумору ,які десь завалялись в твоїй нещасній душі ?Розслабся ,мала .
—Розслабитись ?!Поруч з таким ненормальним ,як ти ?!Ти ж знаєш ,що про мене подумають одногрупники після твоїх витівок ?—Обурено кричу .В мене вже за день стільки поганої енергії накопичилось , що я повинна її на комусь вимістити.
—Це ти у всьому винна .Могла ж просто мене послухати .
—Я не збираюсь слухати тебе ,Паркер !!!
—Прийдеться .—Далі крокує темним коридором. Б'ю його по плечу ,та він ніяк не реагує .Ми виходимо з універу і я не розумію куди цей ненормальний мене несе ?
—Остін ,відпусти мене !—Той ставить на землю біля своєї тачки .Намагаюсь вирватись ,та він тримає мене за руку .Розблоковує машину і заштовхує мене на переднє сидіння .Тоді заставляє пристібнутись паском безпеки ,а сам швидко сідає на місце водія.Хочу втекти ,та той швидко заблоковує двері .
—Остіне ,що ти задумав ?—Запитую я .—Хочеш відвести мене в ліс ,а тоді закопати під якимось дубом чи втопити річці ?—Той лише лукаво усміхається і нажимає на газ .
—Ні ,Хло,я придумав дещо краще .—Обводить мене поглядом і закушує губу ,від чого в мене проходить мороз по шкірі. 
—Маньяк ,збоченець ,божевільний!—Викрикую я ,та моя поведінка лише забавляє самозакоханого рокера .
—Малишка ,не кричи ,бо і так ніхто не почує .
—Остін ,ти хоч знаєш що з тобою буде ?
—І що ж цікаво зробить зі мною маленька Хлоїчка ?Розцарапає личко довгоми нігтиками ,повириває блондинисте волосся ?—Покривляється мені .Не витримую і знімаю з нього його чорні сонцезахисні окуляри .Розломлюю їх на друзки .
—Наступною буде твоя голова. 
—Уті ,путі .Які ж ми милі ,коли сердимось .—Не вщухає Паркер ,а я справді зараз готова його покалічити. —Заспокойся нарешті .—Каже той і включає музику. Класика ...Ну просто супер. Він думає що заспокоїть" Лунною Сонатою" мої розстіпані нерви?Ця музика лише починає злити мене. Та ,на щастя ,авто сповільнюється і я швидко вибігаю з машини ,як тільки Остін розблоковує двері .Роздивляюсь навколо і розумію ,що ми в нього вдома .
—Проходь. —Каже той і відчиняє двері .
—Не хочу .—Гордо кажу .
—Ти хочеш щоб я знову тебе на руках ніс ?Так сподобалось ?—З лукавою посмішкою запитує .Закочуюю очі і заходжу .
—Міллочко ,завари гості заспокійливого зеленого чаю ,а мені капучіно .—Підмигує молодій домогосподарці .Та радо виконує його наказ. Аж гидко дивитись. І чому всі персони жіночої статі так сохнуть за ним ?Він ж просто нестерпний ,неврівноважений тип. 
—Ходімо за мною ,а то ще загубишся .—Каже той і подає руку ,та я демонстративно відвертаюсь і продовжує йти за Остіном .Ми спускаємось якимись сходинками в низ .І куда мене цей маньяк веде ? Тут Паркер відчиняє двері і ми опиняємось в якому приміщенні .Заходжу в середину і бачу красиві фонарі ,які освічують це місце .Досить темно ,тому Остін включає світло і стає все видно. Напевно це лігво "Elusive" ("Невловимі") .Саме так називається гурт ,який колись заснував мій брат і Остін.Звісно після мого признання в коханні вони посварились ,але все ж знайшли спільну мову. Бачу тут круту барабанну установку на якій грає Джеймс .В гурті ще є клавішник —Лука і бас-гітарист — Фред .Після смерті Ноа Паркер став не тільки гітаристом ,а ще й вокалістом і це ще одна причина моєї ненависті до нього ,бо він зайняв місце мого брата .
В приміщенні затишно і спокійна обстановка .По середині знаходиться невеличкий столик , а біля нього м'які крісла.На стінах висять плакати з "Elusive" .Також є багато полиць з книгами .Не знала ,що Остін любить читати .На одній з них бачу цілий стос вінілових пластинок ,а біля стола стоїть програвач від чого в мене загоряються очі .Як ж я люблю такі речі. В мене теж є такий ,але от платівок набагато менше .Мої зрачки збільшуються в рази ,коли я бачу її ...Одну з найрідкісніших і найбажаніших мною платівок —The Quarrymen — In Spite Of All The Danger.
—Звідки вона в тебе ?—З цікавістю запитую .
—Купив на аукціоні за 200 тисяч .—Спокійно каже той ,неначе ми говоримо не про одну з найдорожчих платівок в світі ,а про якесь звичайне яблуко ,що він купив сьогодні в супермаркеті .—Подобається ?
—Звісно !—Щиро кажу ,бо ця річ викликає в мене захоплення .Той дістає платівку і ставить на програвач .Тихо лунає музика .Я закриваю очі і уявляю ,що зараз в минулому столітті спокійно п'ю собі чай на терасі .Відчуття просто райські .Розплющую очі і бачу як Остін з усмішкою спостерігає за мною .Чому цей маньяк витріщаються на мене ?Хоче щоб я подобріла ,а потім вдарить мене чимось важким по голові і позбудеться мого трупа ?Тоді він підіймається з крісла і впевнено крокує до мене. 
—Хочеш ,щоб вона стала твоєю ?—Тихо промовляє мені на вухо .В горлі застрягає ком ,а серце починає битись в рази швидше. 
—Платівка моєї мрії ...Звісно я хочу її ,але ж ти просто так не віддаси мені її .
—Ти розумна дівчинка ,Хлоє .—Починає вертіти в себе на пальці моє волосся. Його їдкий аромат знову дурманить мій розум. 
—І що ти хочеш ?
—Один єдиний поцілунок ...—Спокійно промовляє з єхидною усмішкою. —Такий як 10 років тому ,Хло. —Стріляє очима і заправляє моє волосся за вухо. По тілу проходить цілий табун сиріт. 
—Чай і капучіно готові .—Порушує нашу мертву тишу домогосподарка. 
—Дякую Міллочка.—З солодкавою усмішкою промовляє той. Дівчина ставить на стіл тацу з напоями і солодощами ,а тоді підморгує Паркеру і йде .Вже мене бісить ця Міллочка .Підлиза білобриса .
—Міллочка готує прекрасні кекси .—Каже Остін і підносить солодке мені до губ .Я лише кривлюсь .Напевно насипала мені туди яду ,ця бестія .
—Аякже ,Міллочка напевно шикарна у всьому .—Відходжу трохи назад а той лише самовдоволено усміхається і ласує кексом .Най би вдавився ним ,зараза .
—То як на рахунок моєї пропозиції ?—Нагадує про платівку .
—Тільки через мій труп ,Паркер. —Відповідаю .—Чого ти взагалі покликав мене сюди ?Щоб запропонувати цю безглузду ідею,яка зародилась в твоєму курячому мозку ?
—Ні ,це прийшло спонтанно .Ми тут ,щоб порепетирувати в більш спокійній обстановці .
—Скажу тобі ,що це була погана ідея ,бо будь-яка обстановка ,де присутній Остін Паркер є для мене не спокійною !
—Хах ...Ну звісно ....—Закочує очі в продовжує їсти. Здається комусь надоїло зі мною сперечатися . —Поїш. 
—З рук Міллочки ?Нізащо !—Обурююсь я .
—А якщо я приготую ?
—Тоді є два варіанти .Перший ,ти готуєш настільки погано ,що ми помремо від твоїх делікатесів ,а другий варіант ,що ти спеціально підлиєш мені яду ,щоб позбутись. —Висуваю свої теорії .
—Або варіант третій —я прекрасно готую і не додам ніякого яду .
—Ага ,ага .
—Ще яд на тебе переводити ?Ти ж сама як та зміючка ...—Починає сміятись. 
—Ну все ,Остіне ,ти догрався .—Кидаю в нього подушкою ,яка стояла на одному з крісел і його кекс падає на землю .Переможно усміхаюсь ,бо розумію ,що він більше не покуштує цього прекрасного шедевру Міллочки.
—Хлоя !—Обурюється він і йде в моєму напрямку .Все ,здається пора ховатись .Вибігаю з кімнати і зустрічаюсь з моєю улюбленою домогосподаркою .Починаю ховатись за її спиною і кидаю нею в різні боки.Від цього нещасна трісеться з тацою в руках .Боїться розбити цей старий фарфоровий сервіз ,який напевно дорожчий за все її майно .Залишаю її в спокої і біжу далі. Вибігаю на двір і опиняюсь в саду .Та я знову перечепляюсь і падаю ,а зверху на мене Паркер. І що це за день такий сьогодні ?Світ вирішив провчити мене ?
—Впіймав.—Самозакохано каже той. 
—Та встань ти з мене. —Обурююсь я і намагаюсь відіпхати його .Руками впираюсь в рельєфні м'язи хлопця .Як би сильно я його ненавиділа ,але мушу визнати ,що він ще той красень .Накачане спортивне тіло ,розбурхане біляве волосся ,чіткі скули і голубі очі ,які просто зараз розглядають мене .
—А якщо не встану?—Він знову за своє ?
—То пожалієш .—Таки підводиться і подає мені руку .Приймаю її і опиняюсь в сидячому положенні .Тоді нарешті розумію в чому була причина всіх моїх сьогоднішніх падінь—незав'язана шнурівка на одному з мартінсів. Яка ж я безголова .Так поспішала зранку ,що забула перевірити чи зав'язала шнурівки . Зав'язую їх і підіймаюсь .
—Думаю досить на сьогодні ігор і пора приступати до репетицій ,бо містер Вокер влаштує нам незабутній  День святого Валентина .—Схвально киваю і прямую за Остіном .
Від автора :Як вам продочка ?Чекаю на вашу активність(від неї залежить наскільки часто я буду викладати глави,бо зараз в мене є трохи більше часу на написання 💫).Чекаю на ваші враження в коментарях ну і звісно на ⭐Як вам герої ?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше