Подвійне життя

19 глава

*Хлоя 
—Хло ,ну давай підемо в ТЦ .Тобі ж і так по дорозі,а ще тобі потрібно купити все для подорожі .Я вже так давно не була на шопінгу. —Благально дивиться на мене Айла .Хіба їй можна відмовити ?
—Гаразд .—Закочуючи очі відповідаю. 
Виходимо з універу і сідаємо в машину дівчини .На відмінно від мене їй мати дозволяє їздити самій і це так класно .Я навіть , по-хорошому заздрю їй.Дівчина опускає дах свого чорного порша і ми рушаємо .Дивлюсь на годинник і розумію ,що в мене є ще цілих дві години. Одразу ж після шопінгу поїду на репетицію до Остіна .Виходимо з машини і Айла одразу тягне мене за руку в якийсь новий магазин ,де за її словами :"Продається найкращий одяг в Вашингтоні ." Я навіть не встигаю й слова сказати ,як ми вже опиняємось там. Гігантський шоурум в рожевих і білих відтінках так і манить кожну дівчину  .Розумію чому Айла потягнула мене саме сюди. Тут й справді дуже гарно і великий вибір одягу та різних аксесуарів. Підходимо до стійки з літніми платтями і я починаю їх роздивлятись. 
—Хло, подивись на це кремове з дрібними  голубенькими квіточками .Воно буде дуже пасувати тобі до очей.—Схвально киваю і беру його .—А ще приміряй це лавандове .Воно таке ніжне і легке. 
—Ок .
Минає близько години і ми з подругою виходимо з двома десятками пакетів з торгового центру. Руки просто ниють від болю ,але на наших обличчях сяють усмішки .
—Бачиш як ми вдало скупились ,а ти йти не хотіла. —Айла кладе пакети в багажник і ми сідаємо на передні сидіння. Дівчина заводить машину і ми рушаємо .
—Дякую ,що переконала .Ти таки була права .
—Ага .Твій Остін як тільки побачить тебе в цих нарядах ,то одразу паранджу заставить одягнути. —З усмішкою каже та .Я лише закочую очі і сама розумію ,що йому буде байдуже .
—Айло,можеш відвести мене до Паркерів?В нас з ним репетиція і в суботу ми разом виступатимемо на його концерті. 
—Вау .Це так круто. —З захопленням каже дівчина .—Стоп. А хіба в Остіна в цей день не День народження ?
—Так .Але він привик святкувати його  на сцені. 
—Аа,ясно. Ти вже подарунок купила ?—Чесно кажучи я вже прокручувала в голові що можна подарувати хлопцеві в якого й так все є,але нічого путнього мені так і не прийшло. 
—Ще ні .
—Гаразд,ще придумаєш .—Безтурботно каже та. —Я пакети відвезу до тебе додому ,щоб ти ще з ними не возилась .
—Ок. Дуже дякую .—Обнімаю подругу на прощання і виходжу з машини. 
Тук-тук .Двері відкриває моя  улюблена прибиральниця  Міллочка .Солодкі вуста дівчини розпливаються в фальшивій усмішці .Я вітаюсь і заходжу в середину будинку. Якось тут занадто тихо як для репетиції .Спускаюсь сходами вниз і відкриваю двері лігва "Elusive" .На кріслі сидить Остін і грає якусь приємну мелодію на гітарі. 
—Привіт. —Вітаюсь і заходжу всередину .—А де хлопці ?—З цікавістю запитую. Я думала,що в нас репетиція разом буде. 
—Вони вже поїхали .—Запитально дивлюсь на Паркера .—Хло ,я хотів щоб ми виступали дуетом. —Пояснює нарешті хлопець.—Це буде в кінці нашого концерту .Я гратиму на гітарі і ми разом співатимемо. —Аа...Здається я просто не так все зрозуміла. Сідаю навпроти Остіна на вільний стілець. —Ти ж не відмовиш імениннику ?
—Ні ,я просто подумала що ми будемо всі разом виступати .Але нічого .Все гаразд .—Намагаюсь щиро усміхнутись. —Ти вже вибрав пісню ?
—Ні.Вибір за тобою.—Спокійно каже той. Дивно .Я думала ,що ми ще 2 години будемо сперечатись ,що будемо співати. 
Минуло близько хвилини і в моїй голові з'явилася геніальна ідея .Одна з моїх улюблених пісень ,яку я дуже люблю слухати .Я уявлила собі як класно вона буде звучати під гітару і зрозуміла ,що це саме те ,що нам потрібно .
— Sorry—Hasley .—Виголосила я свої думки вголос .
—Ти впевнена ?—Перепитав Остін. Я лише схвально кивнула .—Класна пісня. —Каже той. —Впевнений ,що вона буде чудово звучати. —Підходжу ближче до хлопця і він починає награвати мелодію .Я співаю перший куплет. Слова я вже давно знаю на пам'ять .Але вони неначе набули для мене нового значення. Я сповна переживаю почуття авторки цієї композиції і розумію на скільки ж вони глибокі .В мене навіть мурашки проходять по шкірі. 
—Ти неперевершено співаєш. —З усмішкою каже Остін і перестає грати.  
—Дякую .—Щиро кажу. —Ти теж дуже класно граєш .—І це чистісінька правда. Я не знаю кращого гітариста за Остіна .
—Ти колись грала на гітарі ?—З цікавістю запитує той. 
—Ні .В нас залишилась гітара Ноа ,але я боялась навіть в руки її брати. —З сумом кажу. 
—Хочеш спробувати ?
—Так .—Мене завжди цікавила музика ,та раніше я пробувала грати лише на барабанах і це явно не моє .Паркер підходить до мене впритул і вручає гітару. Вона виявляється не такою вже й легкою ,як мені до цього здавалось. Остін пояснює як правильно її тримати і я уважно його слухаю .Тоді він накриває мою руку зверху своєю і ми разом проводимо по струнах .Легка мелодія роздається по темному приміщенню .
—Ось бачиш ,в тебе все добре виходить. —Я відчуваю теплий подих хлопця на своїй шиї .Він так близько ,що я відчуваю аромат його парфумів .Ми дуже близько один до одного ,занадто близько. Між нами постає незручна тиша.Остін все ще тримає мене за руку .Він повільно забирає з мене гітару ,я обертаюсь до нього і опиняюсь в обіймах хлопця .Безмежні сині очі дивляться просто на мене. Я відчуваю як сильно б'ється моє серце і зрадницьки трясуться коліна .Що ж це зі мною таке ?В мене виникає сильне бажання поцілувати його і я ніяк не можу йому протистояти. 
—Остіне ,Хлоє !—До нас спускається Паркер старший . На лиці Остіна з'являється легке роздратування ,яке він хоче приховати ,та в нього погано виходить .
—Так, тату. —Обертається до чоловіка ,я ж намагаюсь сховатись за широкими плечима хлопця .Остання зустріч з містером Паркером була "не дуже " і мені ще досі перед ним соромно .А тут він знову нас "застукав " ,та я йому вдячна,бо б ще секунду і я таки поцілувала Остіна .Не знаю що це на мене найшло ,але мені явно потрібно відволіктись .
—Вибачте ,що помішав .Просто я подумав ,що наша гостя вже зголодніла ,а ти все її мучиш своєю музикою .Повечерямо і зможете продовжити свою репетицію .
—Та ми вже закінчили .—Озиваюсь я .
—Ну тоді ще краще .—Каже містер Паркер .Мілла приготувала дуже смачну індичку. Чекаю на вас в вітальні .—Виходить з кімнати .
—Ну тоді ходімо .З татом краще не сперечатись .—З усмішкою каже Остін і ми виходимо з імпровізованої студії .Хлопець тримає мене за руку і від цього мені стає трохи ніяково .Ніяк не можу привикнути до того ,що маю вдавати закохану в нього наречену .Ми разом сідаємо за стіл і тоді він вже відпускає мою руку. До нас ще приєднується Тоні .Я сиджу біля Остіна ,а навпроти мене його брат.Попри те,що я недолюблюю цю Міллочку вона готує досить непогано .Стіл був заповнений різноманітними смачними стравами і я навіть не всі скуштувала ,через їхню велику кількість .
—Дуже дякую .—Обережно підводжусь зі столу. Містер Паркер схвально киває .
—Я відвезу тебе додому .
—Гаразд. До побачення .—Махаю Тоні на прощання і ми виходимо з дому .Я все ще не знаю як поводити себе з Остіном .Ми ж мало не поцілувались. Можливо вдавати ,що нічого не було ?
Хлопець відкриває мені двері своєї автівки і я сідаю на переднє сидіння. 
—Дякую , за репетицію .—Каже той .—Ти дуже класно співаєш. 
—Спасибі .Надіюсь ,що на концерті все буде так ж .
—Ти не проти провести ще завтра репетицію ?
—Ні .
—Ок .Тоді я заберу тебе одразу після пар .
—Добре. —Далі ми їдемо мовчки .Щоб не збожеволіти від цієї тиші і нав'язливих думок я включаю музику . Хлопець паркується біля мого дому .
—До завтра ,зефірко. —Остін нахиляється і ніжно цілує мене в щоку.
Я розпливаюсь в недолугій усмішці .Так ,Хлоє ,зберись. 
—Бувай .—Махаю на прощання і швидко зникаю за парканом .Мої щоки знову стають червоні .Доторкаюсь до них спітнілими долонями і розумію ,що я горю .І що це зі мною таке ?
Так як я вже повечеряла в Паркерів ,то одразу йду в свою кімнату. Лягаю на ліжко і просто дивлюсь в стелю .
Чому все так заплутано ?Над роздумами я проводжу хвилин 20 ,а тоді берусь за навчання ...
І як час так скоро летить?!Зараз на годиннику вже 23:25 і я швидко перевдягаюсь та біжу до літнього будиночка ,де знаходиться мій байк. 
Приїжджаю за декілька хвилин до початку гонок .Як добре ,що я встигла .
—Привіт. —Вітаюсь з усіма. 
—Фух .Ми вже думали що з тобою щось трапилось .—До мене підбігає Дюймовочка і обнімає .
—Вибачте. Я просто останнім часом не дуже пунктуальна. —Поправляю шолом і гонки починаються. Я як завжди виривають вперед .Насолоджуюсь цим прекрасним вечором і вже смакую перемогу ,та перед самим фінішем мене обганяє Кошмарчик. Ей !Відчуваю легке роздратування ,адже через власну неуважність я подарувала йому перемогу. 
—Вітаю .—Добре ,що він зараз не бачить моє обличчя ,бо я схожа на дитину ,якій не купили улюблений льодяник. 
—Дякую .—Відчуваю нотки сарказму в голосі Кошмарчика. —Тобі слід бути уважнішою .—Підходить до мене ближче і тихо каже. Інші тим часом розмовляють про щось своє і не звертають уваги на нас. 
—Знаю .—Переводжу погляд на Драко. Nightmare мене щось сьогодні напрягає .Він схожий на того самовпевненого хлопця ,що був при нашій першій зустрічі. 
—Наступного разу просто дивись вперед ,а не на Драко. —Здається в мене зрачки збільшились як мінімум вдвічі від шоку .
—Я не ...—Намагаюсь якось виправдатись ,та в мене щось геть погано виходить. 
—Він ж тобі подобається ?—Ставить на пряму питання ,а я ціпенію від подвійного щоку. Якби ж я могла хоча б собі відповісти на це складне запитання. 
—Те ,що ти вчора бачив ...Ми просто друзі. 
—Дивні ,ви дівчата .Заперечуєш очевидне. —Слова Кошмара чомусь сильно зачіпають мене. 
—Хто б казав .—Виривається в мене. Блін. І навіщо я це сказала ?Він ж не хотів мене образити ,а я надавила на болюче .
—Не думав ,що ти така ,Блискавко. —Попри шолом я відчуваю на собі його зневажливий погляд і вже дуже шкодую про сказане .
—Друзі ,що ви там шепочетесь .—Між нами стає Драко і обнімає мене з Кошмаром .Всім своїм виглядом намагаємось показати ,що в нас все добре і що  ми говорили про якусь буденність. —Пропоную поїхати в лігво і подивитись якийсь крутий фільм. Як вам ідея ?—Всі інші її підтримали .Я теж поїхала ,хоч і мала вже зіпсований настрій. Я сіла трохи подалі від всіх .Фільм виявився досить цікавим ,але мені було якось не до нього. 
—Про що думаєш ,Блискавко ?—До мене нахиляється Драко і тихо запитує.
—Та так,ні про що .Як я зрозуміла ,то команда ще нічого не знає про ті погрози .—Вирішую перевести тему .
—Ага .Я вирішив їм поки що нічого не казати. Наступний з'їзд ще не скоро. Більше ніяких СМС не надходило. Можливо ,це взагалі якийсь невдалий жарт ?Якщо вони таки приступлять до якихось ще дій ,то я з цим розберусь. Обіцяю .
—Гаразд.—Мені хочеться вірити його словам .Напевно, я все перебільшую .
—Я сьогодні не зможу допомогти тобі прибрати в лігві. Ви з Кошмаром справитесь вдвох ?
—Ем ...Ну якщо він не проти. —Вирішую не казати нічого зайвого. 
—Ну я в нього питав і він сказав ,що виручить друга .
—Гаразд. —Мм...А я думала ,що він не захоче через той конфлікт. Потрібно буде поговорити з ним і все пояснити. Я не хотіла його образити. Далі ми припиняємо дивитись фільм ,поки він не завершиться. 
—Бувайте .—Махаю всім на прощання .Коли Дюймовочка остання виходить, я з полегшенням видихаю .Сьогодні явно не легкий день видався .Підходжу ближче до Кошмарчика ,який складає всі крісла-мішки на місця .Беру корзину і починаю складати туди пледи .Ніяк потрібні слова не приходять на ум ,але ж я маю щось сказати.Та хлопець мене випереджає :
—Я не сказав їй про свої почуття тільки тому ,що знаю ,що вона мене ненавидить .—Підходжу до нього і ставлю руку на плече .
—Пробач мене. В мене просто вирвалось .Я ніяк не хотіла тебе образити.—Щиро кажу .
—Та нічого .Я все зрозумів.—Здається його голос став більш лагідним і спокійним. В мене неначе камінь з душі впав. 
—А на рахунок Драко ,то він справді для мене просто друг. —Намагаюсь саму себе в цьому переконати .Але на той момент я більше думала про нашу з ним таємницю ,а зовсім не про кохання .
—Просто ...—Бачу ,що Кошмарчику теж не просто дається ця розмова .—Ми з Драко недавно розмовляли і він мені признався ,що закоханий в Пантеру. 
—Ого .—Я зараз справді в шоці .
—Вони знайомі вже більше року ,але ж ти знаєш її .Вона схожа на небезпечну холоднокровну кішку .З нею важко знайти спільну мову. 
—Ну я не дуже добре її знаю ,але здається в душі вона дуже добра і хороша .Просто до неї потрібен спеціальний підхід. 
—Можливо .Чесно кажучи ,я думаю ,що Драко теж їй подобається.Вони схожі. —Я схвально киваю ,бо розумію ,що ці двоє стали б класною парочкою .—Я сказав це не для того ,щоб якось тебе зупинити .Просто ...не хочу щоб ти потім страждала. —Насправді я зараз не відчуваю жодної образи до Драко.Я буду дуже щаслива ,якщо в них з Пантерою все складеться .Напевно ,ми з ним просто дуже хороші друзі .Та мене приємно здивувала турбота Кошмара.Здається ,він це від щирого серця.  Напевно не хоче щоб я опинилась на його місці .
Стаю на п'яточки і обіймаю його .Той спочатку не розуміє що відбувається,але потім теж міцно пригортає мене до себе. 
—Я вірю в те ,що в кожної людини на цьому світі є пара. Це неначе друга частинка пазла ,яку просто необхідно знайти серед тисяч інших деталей. Знаю ,що звучить дуже банально ,але впевнена ,що десь ,на цій планеті ,на тебе чекає саме твоя половинка і ти її неодмінно знайдеш. 
—Дякую.Тобі теж цього бажаю ...І сказала не банально ,а досить навіть красиво. —Мої вуста розпливаються в теплій лагідній усмішці .Минає ще декілька секунд і ми відстороняємось один від одного і повертаємось до прибирання .Час проходить швидко й легко. Я трішки стомлена ,але на душі якось радісно. Кошмарчик закриває двері і ми виходимо на вулицю. Я вже збираюсь сідати на свій байк і вирушати ,як хлопець зупиняє мене :
—Блискавко ...—Коротка пауза .Я обертаюсь і дивлюсь на нього .—Не хочеш скласти мені компанію в невеличкій нічній прогулянці ?— Розумію ,що завтра зранку мені потрібно в універ ,що вже дуже пізно ,але всеодно кажу :
—Так. —Чомусь мені не хочеться ,щоб ця ніч закінчувалась .
—Я поїду вперед ,а ти за мною .Гаразд ?Це не далеко. 
—А куди ми їдемо ?—Мені справді стає дуже цікаво. 
—В одне дуже красиве місце .Тобі сподобається. —Таємничо каже і заводить мотор. Я повторюю всі дії за ним і зараз ми мчимо вечірнім Вашингтоном. Нічна пітьма бере нас в свої обійми .Я відчуваю себе зараз по-справжньому щасливою. Ці відчуття ніяк не передати словами ,їх просто треба відчути серцем ...За декілька хвилин ми опиняємось на Arlington Memorial Bridge.Доїжджаємо десь до середини моста і зупиняємось .Я злажу зі свого залізного коня і заворожено дивлюсь в даль .Раніше я ніколи не була тут вночі і розумію що я втрачала. Ніч ,тиша ,навколо жодної душі ,великий місяць і тисячі зірочок ,які відбиваються в воді .Це справді дуже красиво. 
—Подобається ?—Спершись на перила мосту запитує Кошмарчик. 
—Дуже. Ти часто тут буваєш ?
—Інколи. Сюди можна втекти від всього світу і насолодитись нічною красою .
—Я була тут вдень більше тисячі разів ,але ніколи не могла уявити ,що тут так красиво саме вночі. 
—Ага .—Стаю впритул до хлопця .Нам на голову починають падати лапаті сніжинки. Така краса .Я кружусь на місці .
—Вау...—Я радію як мала дитина. Кошмарчик дістає з своєї кишені телефон і включає пісню Sasha Sloan—Older .Я чула її раніше і навіть слова знаю напам'ять .
—Ти ж не відмовишся зі мною потанцювати ?—Запитує хлопець .Я схвально киваю .—Я зніму шоломи ...з ними дуже важко. Обіцяй не підглядувати. 
—Гаразд .—Насправді з ними непросто. Хоч мені й дуже цікаво дізнатись хто Кошмарчик в реальному житті ,та я чесно заплющую очі.Хлопець повільно знімає з мене шолом і мої груди наповнюються свіжим повітрям. Кошмарчик ніжно доторкається до мого зап'ястя і бере за руку. Ступаю крок на зустріч і відчуваю теплий подих хлопця .Від нього віє теплом і пахне якимись східними солодощами. Я кладу голову на його плече і відчуваю як сніжинки помалу вкривають моє золотисте волосся .Кошмарчик дуже класно танцює.Мені приємно знаходитись в його обіймах .Вони якість такі рідні і теплі .Його рука ніжно ковзає на моїй талії і від цього в мене по тілу проходять мурашки .Від кожного його дотику ...Ще зранку я й не могла уявити ,що танцюватиму з таємничим хлопцем під зоряним небом. Музика потроху починає стихати. Попри те ,що мої очі заплющені я відчуваю наскільки близько до мене знаходиться Кошмарчик .Останні секунди пісні добігають кінця і ми піддаємось цій заворожуючій темряві . Хлопець ніжно доторкається до моїх губ своїми ,неначе просить дозволу .Я стаю на п'яточки і обвиваю його шию  руками. Той бере мене на руки і я обхоплюю його пояс своїми ногами. Мої щоки вмить заливаються рум'янцем ,та я не можу зупинитись. Якесь неземне тяжіння тягне мене до Кошмарчика .Я ніжно проводжу по  м'якому волоссю хлопця і струшую сніжинки донизу .Внизу живота я відчуваю легке поколювання .Що це зі мною ?Я вперше не можу так контролювати власні почуття.Здається я геть втратила розум ...Я відстороняюсь від хлопця ,лише коли нам обом бракує кисню .Намагаюсь нормалізувати своє дихання ,та в мене погано виходить .Чому я відчувала таку бурю емоцій ?Можливо саме тому ,що я навіть не знала з ким цілувалась ?Бажання дізнатись настільки сильне ,але я не можу бути такою егоїсткою і правила є правила. Кошмарчик повільно опускає мене на землю .Ми обертаємося один до одного спиною .Я притуляюсь до нього і нарешті відкриваю очі. Бачу красиве зоряне небо .Один крок і я зможу дізнатись хто він ,та я не роблю цього . Nightmare просто бере мене за руку і ми продовжуємо стояти непорушно. 
—Блискавко ,зірка падає. —Нарешті озирається хлопець. Я підводжу очі догори і все ще продовжую тримати Кошмара за руку .—Загадай бажання .—Я заплющую очі і загадую .—Дякую тобі за все .—Промовляє він .—Це була чудова прогулянка .
—І тобі дякую ...—Я опускаюсь і беру з дороги свій шолом. Натягую собі його на голову. —Бувай , Кошмарчику .—З якимось сумом кажу і заводжу мотор свого байка. 
—До зустрічі...—Він теж вже в шоломі і махає мені на прощання .Я рушаю з думками про те ,що  щойно трапилось . Останнім часом моє життя схоже на сон ,але я не впевнена ,що хочу прокидатись. Надіюсь ,що в кінці це все не виявиться кошмаром ...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше