26 глава

*Хлоя 
Водій зупиняється і допомагає мені вийти .На дворі вже досить темно ,але неподалік я бачу Остіна з великим букетом ніжно-рожевих троянд.Я підходжу до хлопця і той міцно мене обіймає .
—Ти як завжди прекрасна .—Каже він мені на вухо .На моєму обличчі одразу з'являється усмішка .
—Дякую.—Відповідаю на комплімент хлопця .
—Це тобі .—Він вручає мені квіти .
—Дуже красиві .—Вдихаю їх прекрасний аромат і пригортаю до себе .
—Я приготував для тебе дещо особливе ,але зараз тобі потрібно довіритись мені. Можна я зав'яжу тобі очі і одягну навушники .
—Надіюсь,що ти не збираєшся мене викрасти .—З усмішкою кажу .
—Ну не зовсім. 
—Тоді гаразд .—Хлопець дістає з пакета червону пов'язку і надягає на вуха навушники.Тепер крім нової композиції Джастіна Бібера я нічого не чую .Лише відчуваю як Остін бере мене за руку і веде кудись за собою .Я довіряю йому і слідую за ним в передчутті чогось хорошого .Тоді хлопець бере мене на руки .Я від несподіванки чіпляюсь руками за його шию .Здається ми опиняємось в якомусь приміщенні ,але можливо я помиляюсь .Одна суцільна невідомість ,але вона не лякає мене ,а манить до себе .Я сідаю на щось м'яке ,а тоді хлопець пришпилює мені пасок безпеки .Невже ми кудись їдемо ?Я ще досі не розумію де ми ,але минає декілька хвилин і Остін нарешті опускає пов'язку з моїх очей .
—Вау!—Це єдине ,що я можу сказати від шоку .В мене навіть подих перехопило .Зараз переді мною знаходиться весь Дубаї з висоти пташиного польоту. Місто так і виблискує вогнями .Здається я ще раніше не бачила такої краси .Через надмірну емоційність я не витримую і в мене по щоках починають текти сльози .
—Зефірко ,ти чого ?Тобі не сподобалось чи ти висоти боїшся ?—Турботливо запитує Паркер ,потираючи моє зап'ястя .
—Ні .—З усмішкою кажу. —Просто ніхто раніше не робив мені таких сюрпризів .Це дуже гарно .Дякую тобі.—Я міцно обіймаю хлопця .
—Ти завжди так заворожено спостерігала за зірками ,що я вирішив що ми маємо побувати поближче до них .—Тоді я підводжу очі догори .Навколо мене одна суцільна краса .—А ще ,щоб ти надовго запам'ятала наше перше побачення .
—В тебе це вдалось .Я точно ніколи цього не забуду .Але я дуже хотіла політати на гелікоптері. Дякую тобі .—З щирою усмішкою промовляю . Я навіть не могла собі уявити ,що Остін здатен на такі милі і хороші вчинки .Він приємно мене здивував .
—Радий ,що тобі сподобалось .—Ми в обнімку спостерігаємо за містом з вікна .
Зараз я відчуваю себе принцесою з якоїсь казки. Такою ж щасливою .А ще поруч мій принц.Хіба може бути щось краще ?Це ж саме те ,про що я мріяла. 
Гелікоптер приземляється і ми радісно виходимо з нього .
—Я така рада .Остіне ,дякую тобі за цей вечір. —Я міцно обіймаю хлопця .Я зараз така щаслива ,що готова задушити його на радощах .
—Зефірко ,я готовий гори звернути ,лиш би бачити тебе такою щасливою .Той ніжно цілує мене в скроню.Тоді ми викликаємо таксі і повертаємось в наш готель .Зараз на годиннику перша ночі .За цей день стільки всього сталось і я б зараз мала валитись з ніг ,та я відчуваю якийсь приплив енергії .Мені не хочеться засинати. 
—Остіне ,заграй для мене ,будь ласка .—Благально дивлюсь на хлопця .І байдуже ,що зараз ніч .Я просто хочу почути його прекрасну гру і спів .
—Гаразд. —Хлопець дістає з шафи свою гітару. Як добре ,що він взяв її з собою ,а ще те ,що в цьому готелі прекрасна звукоізоляція .Остін сідає на ліжко і починає грати якусь легку мелодію .Я сідаю біля нього і кладу голову на плече .Так я і відправляюсь в царство Морфея .

—Вставайте ,вставайте !—Невже почалась 3 світова ?Я з острахом підриваюсь з ліжка .Та ні .Це маленькі монстрики по імені Софі та Тоні вирішили нас розбудити. І за що нам це покарання ?
—Маленька міс Робертс ,якщо ти зараз не перестанеш стрибати ,то я не дозволю тобі дивитись мультики найближчі пів року .—Суворо кажу ,поки Остін лише починає прокидатись. 
—Яка ти зануда ,сістер. —Обурюється та ,але таки злазить з ліжка. 
—Мама просто просила ,щоб ми вас розбудили. 
—Оригінально .—З усмішкою каже Остін. 
—Скажи їй ,що ми хочемо поснідати наодинці ,а потім підемо в басейн .—Виголошую перше ,що збрело мені в голову .Звісно ,що я не проти провести час з сім'єю ,але вони інколи починають набридати ,особливо розмови містера Паркера і мами про весілля .Сьогодні я не хочу їх слухати ,а робити те ,що мені хочеться .
—Так їй і передати ?—Запитально дивиться на мене Софі .Сонний Тоні лише позіхає .Здається цього бідолаху просто втягнули в авантюру .
—Ага.—Мала сумно дивиться на мене. 
—А я думала ,що ми разом поплаваємо ,пограємось .
—Обіцяю ,що другу половину дня ми з Остіном проведемо з вами .Правда ?—Дивлюсь на хлопця і штовхаю це сонне чудо в плече .
—Так .—Погоджується той .
—Ура !!!—Вигукує Софі .—Тоді до обіду .—Вона бере за руку Тоні і вони зникають в коридорі. 
—І тобі доброго ранку ,зефірко. —Хлопець з усмішкою цілує мене в плече.
—Доброго. —Саркастично кажу .—Який ж він добрий ?Таке враження ,що щойно цунамі пронеслось по кімнаті .—Той усміхається .
—Але цунамі заспокоїлось і перетворилось в пушистого кролика .—Каже той .
—Егеж .Ці малі ...—З усмішкою кажу .—Інколи вони мене нервують ,але вони такі милі .
—Ага ,ти права .—Хлопець нахиляється до мене ближче і на вухо каже :—А ти уяви собі ,що в тебе буде маленька світловолоса донечка з такими ж бездонними голубими очима і мені вредним характером ,як у її матусі. —Чому я ще більше усміхаюсь ?—А ще в цієї дівчинки буде не менш красивий братик вже з моїм характером і розтріпаним в різні боки світлим волоссям .—Від слів Остіна в мене аж мурашки по тілу пройшли .Це звучало так мило. Він думав про наших майбутніх дітей ?Я обертаюсь до нього і дивлюсь в його бездонні очі .—Хах.І це не твій сон і ці слова сказав саме Остін Паркер. —Промовляє той.
—Ти і справді дуже змінився, Остіне. —З усмішкою кажу .
—Заради тебе я готовий на все .—Він переплітає наші руки воєдино і ніжно цілує мене в голову. Я притуляюсь до хлопця .—А кого б ти хотіла ?—Спантеличує мене питанням хлопець .
—Ем...Головне ,щоб дитина була здорова ,а стать це таке .Але б мені хотілось і хлопчика, і дівчинку .—Почервонівши кажу .—Головне ,щоб вони на своїх бабусю і дідуся не були схожі.—Ми починаємо голосно сміятись .Це вже точно .Краще в них буде наш не ангельський характер ,ніж —цих двох зануд ,які думають лише про свій бізнес .
—І бабусі Лінди .—Додає хлопець .
—Ей ,в тебе прикольна бабуся .—Обурююсь я .
—Ну звісно ,але я не хочу получати від власних дітей ціпком .—Ми знову сміємось .
—Хах.Надіюсь ,що нашого сина не похрестять без нас і не назвуть Сулейманом .
—Хах.Надійся на це.Як бачиш ,мене ця кара не оминула. Є лише одна надія —що бабуся почне дивитись американські серіали і їй сподобається персонаж з нормальним іменем .—Ми знову сміємось.
—Гаразд ,зефірко ,продовжимо цю розмову сьогодні ввечері на тому ж місці.—Хах .По нахабно-усміхненому лиці Паркера й так все ясно .Я ж стаю схожа на молодий червоний бурячок .—А зараз на сніданок. Бо він скоро закінчиться.—Я схвально киваю і йду перевдягатись .Мій вибір зупиняється на білому суцільному купальнику з красивими зав'язками на поясі .Зверху я вдягаю такого ж кольору лляне плаття і солом'яний капелюшок .Остін бере мене за руку і ми виходимо з номеру.Вже всі поснідали і тут майже немає людей .Це мене радує .Я беру собі омлет з овочами і склянку соку ,а Остін— тости з авокадо і червоною рибою .Ми снідаємо і обмінюємось різними дитячими спогадами .Я вже навіть не відчуваю жодної образи до Паркера ,швидше думаю якими ще дітьми ми були і не усвідомлювали своїх помилок.Добре ,що все змінилось.
Після сніданку ми йдемо в басейн. Остін знову вчить мене правильно плавати і з кожним разом в мене виходить все краще...
Я радісно обіймаю свого хлопця і ми замовляємо собі по два коктейлі .До нас підбігає Тоні і Софі .Батьки повільно крокують позаду і про щось розмовляють . 
—Остіне ,Хлоє ,ви ж не забули ,що нам обіцяли ?—Починає мала .
—Ні .—Хитро кажу .
—Ми підемо гуляти ?—Вже і Тоні вривається терпець .
—Краще .—Каже Остін .—Ми їдемо в парк атракціонів .Ви ж не проти ?
—Звісно ні !!!—Радісно кричуть малі .—Ви найкращі брат і сестра в світі .—Радісно промовляють ті ,а на наших обличчях з'являються усмішки .До нас підходять батьки. 
—Ви ж не проти ,якщо ми з малими поїдемо в парк атракціонів ?—Вирішую запитати я .Ті весело переглядуються.
—Хіба ми можемо бути проти ?—Промовляє містер Паркер .Моя мама лише схвально йому киває і тоді додає:
—Вам потрібно більше часу проводити з дітьми .Можливо досвіду наберетесь і в нас скоро появляться внуки .—Пронизливим поглядом мама дивиться на нас .Кому що ,а цим двом —наслідника компанії .
—Ага.—Підкидує дров в вогонь містер Паркер.—Ми вже не молоді. Було б добре ще ваших дітей поняньчити. Так що після весілля з цим ділом не баріться.—Ці двоє головних шиперів нашої парочки починають сміятись. В самих ще діти навіть до школи не ходять ,а їм внуків подавай .Просто мовчу і ховаюсь за плечі свого нареченого. Той ж сміється як той кінь. А йому що зайшло ?Чи він від цих заразився ?Легенько вдаряю його в плече і той лише винувато дивиться мене .
—Хлоїчко-занудо ,не бий ти свого нареченого,а то він від тебе ще втече .—Озивається Софі .—Але матусю ,ти можеш не переживати . Будуть тобі внуки. Ти подивись як Остін солодко дивиться на мою сестричку .Так би й з'їв .—Я подумки вбиваю Софі і заклеюю їй рот скотчем. —А ще я хочу стати тіткою !—Грозить пальцем Остіну сестра. —Ти мене почув ,Ості .Я чекаю коли в вас появляться маленькі карапузи і я буду тією багатою тіткою ,яка завжди буде приїжджати до них і балувати подарунками. —Я всім своїм виглядом показую Софі ,щоб замовкла ,та та навіть не думає .—А ти колючка ,що так морщишся ?—То я ще й колючка ?!—Я ж правду сказала. 
—Пора тікати .—Шепоче мені на вухо Остін. Я схвально киваю .Він бере мене за руку і ми чимдуж біжимо в сторону ліфту. Звісно ,що це було дуже по-дитячому ,але треба ж було якось їх всіх позбутись. 
—Колись я заклею цій малій гавнюшці рот скотчем і заставлю мовчати цілий день .—Кажу я ,коли ми заходимо в ліфт. 
—Хах .Здається це прийдеться зробити всім нашим найближчим родичам ,бо ті так просто не відстануть .—Виходимо з ліфту і опиняємось в нашому номері .
—Хоча ...—Остін закриває двері і загадково дивиться на мене. —Можливо потішимо наших стареньких ?—Він повільно наближається до мене і ніжно цілує в губи .Я обхоплюю шию хлопця руками і той піднімає мене вижче .Мої ноги міцно стискають його пояс. Поцілунок стає відвертішим і пристраснішим.Я відчуваю приємний аромат хлопця ,а внизу живота неначе з'являються ті самі метелики .
—Упс...—Звісно ,що хтось мав зіпсувати цей момент. —Тоні ,тебе що не вчили стукати ?—Шепоче на вухо йому моя сестра. 
—Ти ж сама двері відкрила .—Нещасний хлопчик аж побліднів. Паркер старший ж швидко опустив мене з рук і ми чуть не впали .
—Ми цей ...—Чеше голову сестра .—Хотіли запитати на яку годину збираємось і де .
—Чекайте на нас в холі через пів години .—Стараюсь сказати я максимально спокійно,неначе нічого такого не сталось. 
—Ага ,дякую .Ви цей ...ну кароче ...ви нас не бачили і ми вас теж. —Швидко зникають за дверима .Але не до кінця їх закривають ,тому ми чуємо :
—Ти диви які шустрі .Ми так точно тіткою і дядьком станемо. А я ж пожартувала. —Закочуючи очі каже сестра. Тоні ж мовчки викликає ліфт,а я закриваю двері .
—Ну все Казанова ,пішли збиратись. —Остін дивиться на мене з кислою мордочкою ,неначе щойно лимон з'їв .—Давай давай .Луна парк ,каруселі ...—Ми як та жарена пахлава на сонці перемішуємось в спальню .Остін зависає в своєму телефі ,а я приймаю душ і перевдягаюсь .
—Ну що малі ,вперед .—Ми виходимо з готелю .Остін сідає за кермо. Ми знову орендували машину. Я сідаю біля хлопця ,а малі позаду .Паркер включає якусь музику і ми рушаємо .
—Ем ...Ми вибачаємось ,що так ввірвались до вас .І якщо хочете ,то ми можемо поїхати на прогулянку і завтра. —Щебече Софі .
—По-перше ,ми вже в дорозі .—Починаю я .—По-друге ,ми просто ЦІЛУВАЛИСЯ .—Роблю акцент на останньому слові .Паркер старший ж з усмішкою вздихає за що отримує стусана. —А по-третє ,ви назавжди забуваєте те ,що побачили .І ні в якому разі не говорите про це батькам .—Суворо махаю їм рукою .
—Ми могили !—Присягається за себе і свого хлопця сістер .—Але якби в вас появився малюк теж б було класно .—Пошепки каже .—Ми з з Тоні були найкращими тіткою і дядьком на світі .Гралися з малюком і дозволяли все ,що забороняєте ви .—Слова Софі викликають в мене усмішку .
—Не переживайте .Колись ваші мрії таки здійсняться .—Промовляє Остін .—Всьому свій час .—І переводить погляд на дорогу. Я з ним згідна і тут навіть немає що
додати ,тому ми далі їдемо мовчки .