31 глава

*Хлоя 
Зранку я подзвонила Остіну ,щоб переконатися чи в нього все добре.Він запевнив мене ,що почувається вже краще ,а через декілька хвилин після цього мені в групу прийшло повідомлення ,що завтра ввечері новий з'їзд .Драко теж казав ,що вже виздоровлює .Як би я не хотіла вірити в такі співпадіння ,але вся ця ситуація мене нагнітала. Коло почало трохи звужуватися .Все частіше я ловила себе на думці ,що Остін —це Драко. Від цього мені боляче,але водночас я ще й боялась за життя свого хлопця .Якщо хтось пошкодив гальма його мотоцикла ,то міг і його вбити .Ці люди точно не збирають просто так залишити нас в спокої .Від цього ставало лячно і моторошно,бо кожен з команди ризикував бути викритим і це ще в кращому випадку .Навіть по відношенню до друзів я відчувала себе зрадницею ,бо мовчала про конкурентів і їхні погрози .А якщо вони їм нашкодять ?Як я це переживу?!
—Хлоє ,ти вже 10 хвилин чистиш зуби ...Дирку в них зробити хочеш ?!—Софі повертає мене в реальність .
—Я вже закінчую .—Сухо кажу .Вмиваю лице холодною водою ,щоб трохи прийти до тями і виходжу з вбиральні. Заглядаю в велике панорамне вікно за яким падає дощ .Як на душі ,так і на вулиці.Паришиво ...один словом .
—Хлоріссс...—Довго протягує ім'я сестра .—В універ ж запізнишся .Збирайся швидше .—Схвально киваю і підходжу до шафи з одягом .Попри мій поганий настрій універ ніхто не відміняв .Я маю зібратись і думати що з цим всім робити далі. На автоматі вдягаю лавандовий спортивний костюм і зверху джинсовку .Волосся просто розчісую .Бажання робити макіяж сьогодні немає ,тому просто наношу тон ,щоб приховати темні кола під очима ,які з'явилися в наслідок безсоння. Закидаю на плече рюкзак і виходжу з дому .Швидко сідаю в машину ,щоб не намокнути і ми рушаємо .Поки Софі щось весело розказує водієві я знову занурююсь в думки і лише дивлюсь ,як маленькі крапельки дощу стікають по лобовому склі .Це "захопливе " заняття так мене зацікавлює ,до я навіть не одразу розумію ,що ми вже приїхали .Прощаюсь з водієм і швидко біжу в універ .На порозі одразу зустрічаю Айлу .
—Як там Остін ?Лука казав ,що він трохи прихворів.—Турбується подруга. 
—Я дзвонила до нього зранку .Казав ,що йому вже краще .—З натягнутою усмішкою кажу .
—Передавай йому мої вітання і нехай одужує .—Турботливо каже подруга. Я лише схвально киваю і продовжую йти в бік потрібної нам аудиторії .—Хлоє ,що з тобою ?—Здається ,Айла помітила ,що зі мною щось не так .
—Просто сумую за Остіном .—Перше ,що спало мені на думку.Кращої причини свого поганого настрою я не придумала .
—Ем...Ну скоро побачитесь .Не переживай ти так .—Підбадьорливо мене обіймає і ми сідаємо за нашу парту .Дзвонить дзвінок ,в аудиторію заходить викладач і цим рятує мене від допиту подруги .Всю пару сиджу наче в трансі .Лише коли чую знайомий дзеленькіт з полегшенням видихаю .
—Ей ,Робертс ,ти що взагалі мене не слухаєш ?—Помічаю на собі прискіпливий погляд Айли .
—Пробач ,я задумалась .Про що ти казала?—Винувато дивлюсь на неї .
—Про твоє День народження .—Вже спокійніше каже та .Упс...Я взагалі за нього забула.З цим усім і не дивно .В голові швидко з'являється розуміння ,що це вже через 2 дні .—Як плануєш святкувати ?
—Не знаю .Я нічого не планувала .—Чесно кажу .
—Ясно .Ну це й не дивно .В вас стільки справ перед весіллям .
—Ага.—Якщо чесно ,то я не збиралась планувати щось помпезне на своє повноліття .Друзі й так мене привітають ,а в загальному це буде один з будніх днів .Підходимо до кавового автомату і я беру собі улюблений напій з карамеллю.Подруга ділиться ж подобицями з особистого життя і розказує різні новини універу .Цим вона, хоч трохи, підіймає мені настрій .Решта пар пролітає непомітно і дуже швидко .Я викликаю таксі ,бо наш водій зараз повіз Софі на фотосесію .Та вже на половині шляху мені приходить СМС від мами ,в якому вона повідомляє ,що я маю приїхати в ресторан і узгодити деякі деталі на рахунок весілля .Сильного бажання в мене цим займатись немає ,але ж що я можу зробити .Кажу водієві адресу і ми направляємось туди .
—Привіт.—Монотонно каже мені мама. Зараз вона розмовляє по телефону .Навіть зараз не може покинути свої справи. За ці дні наші стосунки ні на краплю не покращились .Я все ще ображена на неї за весільну сукню .Щоб не спровокувати нового конфлікту просто мовчу .До нас приєднується адміністратор ресторану і декілька годин я проводжу з ним .Вибір меню ,музика , кількість гостей,дизайн і ще тисячу інших питань .Я така стомлена ,аж з ніг валюсь .Всі справи я вирішую сама ,бо до мами весь час хтось дзвонить .Вона лише відходить в бік і каже ,що це дуже важливо. Я навіть не здивована. Це ж моя мама. Прощаюсь з нею і адміністратором. По мене приїжджає водій і через декілька хвилин мені приходить сповіщення від Остіна :
"Ти навіть не можеш собі уявити як я сильно скучив за тобою ,зефірко ..." 
Після цих слів на моєму обличчі моментально з'являється усмішка .Я теж так сумую за ним .Попри ці підозри ,попри дивні збіги я не можу викинути Остіна ні з своєї голови ,ні з серця .
"Я теж скучила за тобою .Як ти ?"
Хвилина очікування і мені приходить наступне повідомлення :
" Вже краще .Хочу побачити тебе ."
Відписую :
"Вже завтра в тебе буде така можливість ."
"І як тепер дочекатися ранку ?Задушу тебе завтра своїми обіймами."
Я знову усміхаюсь .
"А якщо ти ще не повністю одужав ?Тобі потрібно набиратись сил .Може ще вдома побудеш ?
Вирішую трішки понервувати хлопця .
"Тоді я точно збожеволію тут без тебе .Ні ,більше і дня не зможу без тебе .Думати ,що ти десь далеко ,не в моїх обіймах ...це занадто важко .Я дуже тебе люблю ,зефірко. "
"І я люблю тебе ,Остіне. ❤️До завтра ."
"Зранку приїду по тебе .Не здивуйся ,якщо завалюсь до вас в 6 ранку .Більше не можу без тебе..."
Виключаю телефон і виходжу з машини .Зараз назбиралося багато домашки і я вирішила взятись за навчання ,щоб відволікти себе від поганих думок .Саме робота не давала мені остаточно розкиснути і впасти в відчай .Втома теж відіграла не останню роль і після пізньої вечері я одразу заснула ...