Поетка

Кава. Сонце. Світ. Туман...

Кава. Сонце. Світ. Туман.
Брешу знов. Самообман.
Снився сон. Паршивий дуже.
Де ж ти мій хороший друже?

Обійняти й говорити.
Може навіть зрозуміти.
Розуміти і мене, може хоч
Таке хтось втне.

Кров даю і маю гроші.
Може я тепер хороша?
Посуд мию, їм і сплю.
І себе тепер люблю.

Я не хочу чи не можу
І сама собі поможу.
Бо нікого я не маю
І подушку обіймаю.

06.02.2019
14:20

Людмила Гончарова

Подобається

#2455 в Різне
#620 в Поезія

У тексті є: переживання, перше кохання, поезія кохання

Відредаговано: 10.07.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись