2.

равликова мрія

піду на скелю.

там ласо хмар

кинуто знехотя вітром зітхання

і плай наче плаз

що вічно повзе до вершини.

звідти,

ламаючи всяку рослинність,

брили з гуркотом падають вниз.

там, над нею

дугою горнеться райдуга

до роздолля між блискавок хмар.

там у кареті катається грім

і буревій оберемками цвіт

висипає на села, селища і міста.

й на похмурих людей,

день у день що у праці.

і на дітей, що поглядом цілять у сонце.

там, на скелі,

вершині самій -

ловелас буревій

в обіймах смішливої райдуги падає,

хапає коней за гриву,

що возять карету грізного грому,

котрий кидає блискавки у буревія -

але обійми його заміцні...

на скелю піду

від скельної тіні,

аби звідти поглянути вниз -

тінь сягає від неба до моря,

від сяяння блискавок

вся золотаво зелена.

зі співом пташок тінь весела і вільна,

в ній проходжаються газдами звірі -

сонце над ними короною з променів.

під скельною тінню травоїдні щипають траву,

а хижаки полюють на травоїдних;

в павутинних тенетах  б"ється комаха;

бабки леліють прозорими крильцями в синьому небі

і тому такі красиві над квітами;

співає вечірню цвіркун

і коник вистрибує вище за всіх

й питається:" ...котра година?.." -

і карколомно скаче до хижі;

мурашки у клопотах, ніколи й глянути вгору,

стурбовані сонце за скелею в пізню годину

та буревієм грози, що на скелі розгойдує райдугу...

піду на скелю,

подивитися - в чому там справа?..

якщо не розчавлять,

звичайно.

що мені час -

в мене дім за спиною...