3.

збіговисько тіней

майбутнє всяке нам

малюється в уяві.

але в останній час

нам янголом гонець

несе тривожну вість

у обладунках слави

про апокаліпсис

і Всесвіту кінець...

самотній сталкер йде -

наосліп йде до мрії.

але її нема.

там лише пил і тлін,

отруйний простір, в час

товсті вповзають змії,

у захваті оман

скрекоче із руїн.

там передсмертний крик

у сутінках офірних

і гейзерами кров

з жертовних б"є шурфів -

підхоплює яку

своїм інстинктам вірна

бліда ропуха, п"є

і не спиняє спів.

там скулені в плечах

у балахонах тіні

затоптують в землі

останні промінці.

і глиняний бовван

зі спижевої кінви

гігантський

полива

росточки брехунців.

лускою скрізь усе

огорнуто і вкрите,

повільно зверху слиз

зливається липкий

й в зруйновані світи

спадає сталагмітно

і б"ється наче лід

безколірно кілкий.

між тіней в каптурах

у дзвониках жартунчик

регоче в несвіт цей

із блефу й небилиць -

від реготу аж він

плює вогнями з кручі,

байки тороче про

під масками лисиць.

і стовпище тіней 

його уважно слуха

про хитрощі усі,

яким настав кінець -

припнуто держака

до його капелюха

і в брязкіт з мімікрій

лопочеться стягець.

циклоном в небесах

замок і таємниця

годинника століть,

що замкнено на схов,

якого відчиня

хижацьким дзьобом птиця,

секундочки клює

окрушину немов...

і далі так усе.

в мізку зриває клепки!

у цей фатальний час

умертвення на згуб.

між тіней постає

запитанням дилема -

спинятися чи йти

наосліп у пітьму?..

бо всюди розрух, зло

до чого б не торкнулись

у час втручань своїх

в природну суть речей -

спотворили життя

та й так не схаменулись

і граються усе

в героїв і нікчем...