8.

4.

*     *     *     *

учора була буря.

дерева у саду додолу гнула

і зламане гілля кидала по городу.

і потрощила дах на хаті.

зірвала капелюх з моєї голови -

він наче птах безпомічно крутився у повітрі

і раптом зник - мабуть упав у річку,

там десь, у гаю...

в городі я прибрав.

дерева у саду - як зміг - підлікував,

а далі вже залежить від землі -

чи сили дасть вона рослинам.

тепер сиджу на лаві у спочинку

перед тим, як лізти по драбині -

чинити дах і класти черепицю.

...сиджу.

курю.

сумую

на себе злий -

за стільки літ так звик до капелюха,

що ця картата кепка, яку напнув зрання,

для мене як зневага, ганьба, позорище, образа,

приниження усього чим я жив,

покривдження минулого мойого...та годі вже!

дурня якась...

он, збирається на дощ...і буде таки злива!

на дах потрібно лізти - діру хоча б накрити толем...

а взавтра вже візьмусь серйозно я до справи.

...сьогодні надто пізно.

5.

*     *     *     *

вже давно байдужо дуже

ті вітання наші линуть.

і хтось харкає в калюжу 

на уламок неба синій.

враз натужно розсміється

і стрільне в калюжу синю

тютюнового бичка.

і пошарить біля серця

у кармані піджачка.

скаже щось і скулить плечі.

увійде у тихий вечір,

у барило, що без дна -

де потужно тихі кроки

відзеркалює луна.

а в кінці того тунелю...казна-що!

в далі імлистій

хтось розгойдує орелю -

чистий, може, чи нечистий...

зорі там чомусь згорають -

дим накреслить завиток,

закарлючки ті зривають

і накидають хусток,

щоб не дуло в шпари світу...

ватру палить дітвора 

на зупинці біля скиту,

зяє де така діра... -

що й нема чим затулити!

...от, такі ось, бач, діла...

6.

*     *     *     *

у цих святах залишися останнім

на ключ замкнути ятку назавжди,

аби ніхто не зміг упасти в яму

і вкрасти маску, вскочити в пітьму.

впаде хай ключ, утопиться в кишені

твоїх широких клоунських штанців... -

в самотність увійдеш як у пустелю,

де міражі танцюючих слонів.

в душі умить злеліється надія,

що спека ця скінчиться, лине дощ... -

і контур суму зрушиш на барханах,

занурюючи капці у пісок.

...сліди усі завіє жовтий вітер,

бархани знов сховаються у сум.