10

11.

нічне (з дитинства).

1. у зоряну ніч...

темна ніч і сяють зорі,

шелестить у травах вітер...

раптом як у полі коні

заіржуть на пасовищі

і духмяну конюшину 

перемнуть нестримним скоком

та й умчаться в різні боки

коні в полі від луни,

лине що з того іржання.

але всіх...усіх! зберу я

до одного струнконогих,

ноги спутаю їх в пута...

а от з коня,

з вуханя прудкого свого

зніму збрую

і щасливий біля огнища замру.

замилуюся на іскри,

що злітають вгору бистрі

і згасають наче зорі

поза обрієм у мрії.

тільки впевнений...я знаю

те, що обрію немає -

є лише ці коні, поле,

вітер, полум"я і я...

ну, звичайно ж! бульба також,

що печеться,

що лежить в жаринах жовтих,

в сітці присок золотій...

острів мій повільно суне

крізь простори неозорі.

дід, цвіркунчик невмирущий,

сторожує Всесвіт мій...

2. ...у ніч дощову.

ніч ця таш,

ні тобі лун.

гля, погля -

онде там клус!

сон йде геть,

хрума ніч кінь,

спад мжи в із,

в хлані бризк тінь.

зніт знов ник -

жаху знак, див.

лунь - крик тьми.

лусту вкрив дим.

ріж, не їж

хліба кус в ніч -

світ од ватр

в звіра лик...ич,

як свій мент

татам жде жас -

вбий, вціль в ю,

поки є час.

бо ж є ти

і вогню тріск,

ніч без рун,

темінь, степ, ліс.

кинь ніж в тінь -

втоне олжа.

кущ не звір,

гуком ллє мжа -

том та дрож,

шурхіт як рик.

спи собі,

привід бо зник.

хай вмре ляк!

прийде най сон!

аж щоб до 

явлення лон...

зак ліг дим,

звіялась пря.

спи со-бі,

скоро зо-ря...

12.

дитячі феєрії (зі спогадів)

1.

...бігаю берегом моря - сміюся срібними бризками - нас багато - ми вихлюпуємо на берег медуз і засипаємо їх піском, аби обігріти - жаліємо їх, змерзлих настільки, що аж білі, рожеві і сині - риємо у піску басейн для піскариків та інших спійманих майкою рибок - ловимо крабів і морських коників - ми дурачимося з хвилями, занурюємося в них своїми тілами - лягаємо у розпечений пісок, вбираємо у себе сонце......на екваторі моїх спогадів сонце завжди в зеніті......квіти збираю - збираю нектар разом з бджолами - пісні птахів злітають у вечірнєє небо - м"який запах стиглих абрикос стелеться у повітрі, що просякнуте свіжістю моря - і північ - і ніч - і сходить місяць до нас, на сплячих в  обличчя дивиться у вікно і крізь відчинене вікно своїми долонями ніжно гладить наші крихітні долоні і сумує чомусь...на екваторі моїх спогадів місяць також завжди в зеніті...

2.

...небеса, то брості феєричних хмаринок - птахом злітає і завмирає вечірня зоря над обрієм моря - складені крила птаха у сні пелюстками казкової квітки - і у плескоті зливу помаранчевих блискіток сонця корабель загадковий чекає на нас - через трави і квіти до нього добігти крізь поле - з останньої сходинки, з променя зістрибнути і, злегка хитнувши веселим стрибком, на палубу втрапити врешті - і мандрувати світами у мрії за мріями... - але зорептах прокидається, з шурхом злітає - і звіяні подихом жалю спурхнуть в останнє метеликом мрії - сутінки світлими тінями місяця літа буденно спадають у ніч...

13.

синдесмія (абрис)

о, абро! на дні океану чорної кальки...-

де плями яскраві і тіні, і крапки

де щільні фіранки

по вісі симетрії наче овоїд

зосібна і оїд

де риски, відтинки, фіорди і ози

де від верболозу яса у альтанці

листя осіннього танці

під повівом норду

що осмос і ломус, і орто

де над усіма

на вітрах наче скалка

біле вітрило уламку

де хвиль штормових огони

і мето

й розлами... -

там абра на дні океану чорної кальки.