КАЯТТЯ

             Каяття 
            05.09.2011

___________________________

Людина живе, поки є бажання
Людина живе поки є кохання

Людина живе , коли серце б’ється
Людина живе , поки  їй здається

Що  вона на цьому свті не одна
Страждає, вірить… Що вона

Комусь потрібна, хтось чекає 
Комусь душа потрібна…. Знає 

Що не даремно роки ті минали
Раділи, плакали, страждали

Людина живе поки вона
На світі живе не одна…

Коли є Родина – єдина сім’я
Значить  має людина  ім’я

Має надію, має  бажання
Світиться , гріє, дарує кохання

Ну а коли все не так - то побачиш 
Пусто кругом - нічого не значиш

І на Землі цій  прожив ти даремно
Ось уже вечір … Не видно… Вже темно.

Ти все хотів щось, бажав, десь там пхався
Все для сімї ти робив… Все змагався…

Ну а дружина - твоя половина
Чим тебе друже в житті полонила?

Чи вона любить душею – кохає ?
Ні… Вона просто  чогось там бажає

Все для синочків своїх вона дбає
Тягне, працює … Нічого не знає

Тільки вони , наші милі синочки,
Правду не знали …Що темні ті  ночки

Стали  глухі такі… Ти  не журись
Мати старенька , чуєш, проснись!

Що ти зробила? Зосталась сама…
Що ж ти зробила? Тепер ти одна

Дивишся в стелі … І ніч та глуха
Тепер ти самотня… Тепер ти вдова.

Як же так сталось?  Старенька, скажи?
Дурість це все – не має межі

Так  жити… любити… Життя пронесло…
Що там … В житті тім все було

Якщо б все назад… Чоловіка  нема…
Тепер ти самотня… Така вже судьба.

Така вже та доля … А де ж ти була
Коли чоловіка в могилу звела?

За що ти так долю свою не любила,
Коли ти сімю свою просто убила?

Коли  ти життя своє занапастила
Родину  свою зруйнувала, розбила

Коли  все ховала ти правду, надію
Добром намагалась зліпить свою мрію

Коли  зберігала від правди синків – 
І цим   егоїстів зростила… Повір.

Не так треба було … Не треба так жить!
І що ж тепер мила, тобі ось робить?

Накоїла ти … -  Нема вороття
Може колись… На тім світі буття

Ти зміниш програму свою в голові
Полюбиш… Побачиш… В житті не одні

Бувають проблеми – Є десь там любов
Така що кипить і пінить  всю кров

Така , що несе за моря, океани
До милого… Любого… Ех!... Опоздали…

Минуло все… Десь там пробігла літа
Тепер не дружина ти – просто вдова…

Чому все так сталось? Як треба було?
Не знала про те… Кудись все несло…

До діток… До щастя… -  Сама ти … Сама…
І рветься від болі твоя голова

Думки лізуть в  і в день і вночі
Що ж ти наробила? – Прости ти… Прости!

Прости ти мій друже, мій муж по житті
Не знала я просто у нашім бутті

Що жити нам треба було б у Родині
Цінити слова і думки  нам й понині

Любити , бажати, радіти, хотіти
Ось так треба  б  була нам тоді жити!

Не так все минуло… А вітер все дув…
Що  ти накоїв?   Чи ти все забув?

Я ж просто хотіла … Така вже була…
Що ж я наробила? – Тепер ось сама…

Сама… Бо ніколи не зможу  
З другим чоловіком  прожити  тепер

І діти не зможуть  мене звеселить
Пройшла… пролетіла щаслива та мить!

Як ми разом там, в тім далекім житті
Раділи, сміялись, любили , цвіли…

Нема… Все минуло… Яка ж я була!
Своїми руками  я долю звела..

Ось ранок … Світанок… Нема вороття
Закінчилось наше щасливе життя

Все… Час  пролетів, минуло життя
Немає назад  у нас вороття

І діти десь там у столиці живуть
У них свій життєвий , земний путь 

Душа піднялась… Подивилась… Мовчи…
Програма закінчилась…Все… Відпусти.