Глава 8 "Новий день"

Лія

Сплю я не те, що погано, я взагалі майже не сплю. Після того, як увійшла й прийняла душ, довго сиділа на підвіконні з вимкненим світлом й дивилась на нічний Нью-Йорк. Не могла зрозуміти, що такого сталось у моїй голові, що я дозволила собі таку поведінку. Коли я поряд з Деном, мій мозок вимикається повністю. Та відповідей, на жодне зі своїх питань, я так і не знайшла. Найцікавіше почалось тоді, коли лягла у ліжко і заплющила очі. Я постійно бачила його обличчя, чула шум хвиль і відчувала пекучий слід на губах від поцілунків. Хотілось кричати від безсилля і скоріше заснути, щоб припинити катування думками.

У підсумку, сплю всього чотири години і прокидаюсь злою й роздратованою. Варю собі каву й знову прокручую у голові вчорашню романтичну вечерю. Так, вона дійсно була найромантичнішою вечерею у моєму житті. І поцілунки були найпристраснішими… Та що там говорити? Це було чарівно, вибухово, нереально! Я не маю слів, щоб сповна описати свої відчуття. Навіть зараз, коли згадую його губи на своїх, відчуваю, як палають мої щоки. Такого з Лією Волошиною ще не було. Знаю, що не можна цього робити, але вчора про це навіть не згадала. Схоже, потрібно купити календар і закреслювати дні до повернення додому. Гадаю, тоді все скінчиться і це відчуття всередині зникне. Я його боюсь, бо знаю до яких наслідків воно може привести.

Приймаю душ, наношу макіяж і одягаюсь. Сьогодні настрою наряджатися немає. Тому обираю чорні вкорочені штани й чорну атласну майку на широких бретелях. На всякий випадок беру з собою піджак. Взуваю босоніжки на високих підборах, хапаю сумку і помічаю теку на тумбочці. Трясця! Як я могла про неї забути? Це ж завдання, які я мала виконати на сьогодні! Вибору не маю, хапаю теку під руку й виходжу з квартири. Часу, щоб читати завдання вже немає.
На вході знову зустрічає Крістен, зі своєю коронною усмішкою на обличчі. Усміхаюсь їй й проходжу до кабінету. Всередині тільки дівчина, яка вчора так незадовільно на мене дивилась. Вона сидить за партою й щось шкрябає у блокноті.

— Привіт, — вітаюсь й сідаю за свою парту. Потрібно було вчора сідати на останню, а я виділилась, як завжди.

— Привіт, — відповідає з усмішкою. — Я Беатріс.

— Лія, — теж усміхаюсь й відкриваю теку.

— Все виконала? — питає, киваючи на теку. — Такі питання хитрі, що я витратила більше часу, ніж зазвичай.

— Угу, майже, — буркаю, дістаючи завдання. — Зараз тільки перевірю, — дивлюсь на питання, але зосередитись на відповідях не можу. До кабінету починають заходити інші учасники курсу, дратуючи шумом і голосними розмовами. Схоже, хлопці вже здружилися й активно обговорюють вчорашній спільний відпочинок.

— Доброго ранку, діточки! — чую голос Дена й ледь не підстрибую на місці. Підіймаю очі й натикаюсь на веселий погляд темних очей. Не можу стримати усмішку й киваю. Він такий же гарний як і вчора. У джинсах, чорній футболці й знов з кавою у руці. Проходить до столу й ставить стаканчик. Потім обдивляється нас всіх й помічає на моєму столі теку.

— Всі виконали завдання? — дивиться на мене і в очах бачу сміх.

— Звісно, — відповідаю, як ні в чому не бувало.

— Здаємо роботи, і зараз розглянемо ваші відповіді, — бере каву й робить ковток. Гадає, що змусить мене хвилюватись? Не на ту нарвався! Беру аркуш з завданням і пишу одну єдину відповідь: «Завдання не виконала, бо цілувалась з викладачем на пляжі». Складаю аркуш у двоє, щоб ніхто не прочитав, встаю, збираю теки інших й кладу Дену на стіл. Його погляд, поки йду до столу, говорить, що мій вигляд Дену подобається.

— Тааак, подивимось, що у нас тут, — бере першу теку й читає відповіді, робить запис й переходить до наступної. — Бетті, мене цікавить лише відповідь. Розписувати свої думки й пояснювати їх необов’язково, — підіймає аркуш, а Беатріс горить, як мак, засоромлено ховає погляд й зітхає. Стоп! А це що ще за зітхання?! Ой, не подобається мені це! А те, що я так реагую, ще більше не подобається.

— Запам’ятайте, — говорить Ден, — нас цікавить результат, а не ваші роздуми, як його досягнути. І бажано, ні з ким не ділитись своїми методами для його досягнення. Далі він мовчки читає, щось відмічаючи, а коли доходить до останнього аркуша, його брови лізуть на чоло. Одразу здогадуюсь, що це моя відповідь.

— Ну, що ж, Ліє, — стримує усмішку, — це дуже правильний вибір. Я б сказав, ексклюзивний метод. — Не знаю, що сказати, тому просто киваю. — Добре, — підводиться й підходить до дошки. — Сьогодні почнемо з найпростішого. Як розпізнати своїх клієнтів? На що варто натиснути, щоб вони нарешті зрозуміли, що ваша пропозиція найвигідніша. Ризики, втрати та здобутки. Ми розглянемо цю тему на конкретних прикладах, а завтра перевіримо наскільки гарно ви засвоїли матеріал, — починає писати на дошці маркером, а народ шелестіти, щоб зробити й собі записи.

Я теж відкриваю блокнот і уважно слухаю Дена. Та мене більше захоплює не сама тема заняття, а те, як він говорить. На веселість немає жодного натяку, наче це зовсім інший чоловік. Впевнено, грамотно і цікаво… Він говорить наче сам все це бачив, допускався помилок і знаходив методи подолання фінансової кризи. Дуже практичні й влучні поради. Згадую слова Олександра, колись він пояснював мені те саме, тільки іншими словами. Без жартів і суто по-діловому Ден сорок хвилин пояснює тему. Записую основні поради й вислови, які можуть знадобитись для виконання завдань. Навіть не помічаю, як пролітає час.

— Зробимо перерву на двадцять хвилин, а потім продовжимо, — дивиться на мобільний, а потім на нас всіх. Народ починає шуміти й виходити з кабінету. Ден сідає за стіл, робить ковток зі стаканчика і кривиться. Звісно, його кава вже тисячу разів охолола. Не знаю, куди себе дівати, тому теж закриваю блокнот, беру сумку й збираюсь вийти. На Дена не дивлюсь, бо якщо чесно, не знаю про що з ним говорити після вчорашнього безумства на пляжі. Перед очима досі його магічний погляд, а у вухах шум хвиль.
Та тільки-но збираюсь вийти, як його голос змушує завмерти: