Покарані коханням

Глава 10 "Вечірка на двох"

Лія

— А на чому ми подивимось, якщо телевізора немає? — стою й не поспішаю до нього сідати.

— І ноутбук не твій? — питає, киваючи на тумбочку.

— Мій, — усміхаюсь, як дурепа, й подумки сварю себе за таку поведінку. Виявляється, он як складно керувати собою, коли мозок не працює. Беру ноутбук й сідаю з ним на край ліжка. — Що подивимось? — питаю й відкриваю браузер.

— Обирати вдвох набагато приємніше, — обіймає за талію й підтягує мене ближче. Забирає з колін ноут, сідає ближче й змушує обпертися спиною на груди. — Ліє, ти боїшся мене. Чому? — питає тихо на вушко, наче поряд є ще хтось і нас можуть почути.

— Ні, — заперечно хитаю головою, — тобі здалося. — Просто я спала і зараз ще трохи в незрозумілому стані, — намагаюсь знайти пояснення своєму ніяковінню поряд з Деном.

— Я тобі не подобаюсь? — продовжує допитуватись, ставлячи мене у ще більш незручне становище. Мені що, зізнатись йому у симпатії? Хоча… Добре, спробую не думати й віддатися відчуттям.

— Подобаєшся, — кажу тихо.

— Мені піти? — знову питання, відповіді на яке одразу не знаходиться. Я мовчу й міркую, чи варто зараз нам лишатись тут удвох. Хіба так починаються стосунки? У ліжку? А Ден теж мовчить, за що я йому навіть вдячна.

— Я не хочу, щоб ти йшов, — говорю те, що відчуваю, — але для мене все це дуже-дуже швидко. Можливо, ти звик до іншого… Хочу тобі пояснити, що для мене стосунки мають дуже важливе значення. І починати їх так швидко ніколи не планувала, а якщо вже відкриюсь комусь, то вимагатиму від супутника цілковитої віддачі.

— З усієї промови важливе тільки перше речення. Не можна бути впевненою у всьому. Стосунки — це не злагоджений механізм. Це живі емоції людей. Якщо я тобі подобаюсь, навіщо забороняти собі отримувати від нашого спілкування задоволення? І я не про те задоволення про яке ти подумала, спокуснице, — хмикає на вухо, викликаючи усмішку. — До того ж ми дорослі люди, і будь-яке рішення приймемо удвох. Я не збираюся тебе кусати, хоч мені цього й дуже хочеться, — на підтвердження своїх слів, легенько кусає мене за вушко, викликаючи новий табун мурашок тілом.

— У тебе всі стосунки починалися так швидко?

— Ми не будемо говорити про мої стосунки, — відрубує серйозним тоном. — Чи може, ти хочеш розповісти про свої? — нахиляється й проводить носом по шиї, вдихаючи мій аромат.

— Ні, — відповідаю різко, бо точно не хочу згадувати про свої одні стосунки і єдиного сексуального партнера. Такий сором краще взагалі не згадувати, бо романтикою там і не пахло.

— Ну от і добре, крихітко, — бере ноут, відкидається на спинку ліжка й знов підтягує мене ближче. Смішно, але я, як лялька, у його руках. Без права та бажання щось вирішувати й протистояти. — Що подивимось? — питає, а я хмикаю.

— Цікаво, якою мовою ми подивимось?

— Англійською, будемо вчити тебе все швидко розуміти. О, але спочатку поїмо, — розтискає обійми, коли чується дзвінок у двері, — поки я не з’їв одну солодку українку. Швидко цілує мене у шию, встає з ліжка й крокує, щоб відчинити.

Ох, що ж це відбувається? Проводжу долонями по обличчю й заправляю волосся за вуха. Здуріти можна! Ми говоримо про стосунки. Невже він серйозно? А що робити потім, коли два місяці промайнуть і я від’їжджатиму? Ми не можемо бути парою, бо живемо на різних континентах, але спокуса настільки велика, що навряд чи я встою. Підводжусь і йду на допомогу. Ден саме зачиняє двері з купою пакунків у руках.

— Ти погукав ще когось? — дивлюсь на нього здивовано.

— Я не знав, що ти любиш, тому замовив на вибір, — йде на кухню й ставить все на стіл.

Тепло розливається тілом від такої турботи. І схоже, я нічим не відрізняюсь від тих дівчат, які ведуться на такі залицяння. Просто не зустрічався мені раніше самовпевнений й харизматичний красень.

— Це все називається: вбити фігуру за один вечір, — підходжу й миттю опиняюсь у його обіймах.

— У тебе, крихітко, відпадна фігура, — проводить долонями від попереку до плечей й змушує обійняти його за шию. — А я наче причарований, не можу стриматись, щоб не обійняти тебе, не доторкнутися, не заговорити, — спускається долонями по спині, а потім різко підхоплює мене й садить на стіл. Від неочікуваності я голосно вдихаю повітря, викликаючи на його обличчі спокусливу хижу усмішку.

Дивлячись у вічі він розводить мої ноги в сторони й змушує обхопити ними його стегна. Відчуваю як червоніють щоки, але погляду не відводжу, він не дає.

— Я п’яний, коли ти поряд, — нахиляється й цілує в шию. Підіймаю голову й заплющую очі. Сил і бажання протистояти немає. І думати теж. Кладу долоні на його широкі плечі й поринаю у те безумство, яке відбувається зі мною щоразу, коли Ден поряд. — Не можу стриматись, — ніжно кусає шкіру, зриваючи з моїх губ зітхання. — Але я не зроблю нічого проти твоєї волі. Ти мені віриш? — дивиться у вічі, а я киваю. Я справді вірю йому. Вірила ще з першої зустрічі, коли сідала в авто.

— Повечеряємо? — питає, збиваючи з пантелику. Він так швидко переходить з теми на тему, що я не встигаю оговтатись. Просто киваю, а він знов бере мене на руки. — Тобі страшенно пощастило, маленька, я дуже турботливий, — говорить весело й садить мене на високу табуретку біля барної стійки. — У нас є легкий салат, крильця, піца, запечена риба, картопля фрі, — перераховує всі страви й ставить по черзі переді мною.

— Ого! Ти замовив весь асортимент, який у них був?

— Мушу зізнатись, я полюбляю фаст-фуд.

— О, у Дена Райта є слабке місце? — питаю весело, зазираючи до судків. Запах змушує ковтати слину, а шлунок божеволіє від очікування смакоти.

— Відтепер не одне, — говорить тихо, підходить ззаду й цілує мене у скроню. Від такого жесту гублюсь й ніяково усміхаюсь. Все виглядає так, наче ми вже декілька років разом і просто зібралися вечеряти. \

— Вино, чи пиво? — питає, як ні в чому не бувало.

— Е… Пиво, — відповідаю, дивуючи чоловіка. Це викликає усмішку. Знизую плечима й беру картоплю фрі. — Смачно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше