Покарані коханням

Глава 13 "Полювання скасовується"

Лія

— Крихітко, ти вмієш здивувати, — каже Ден, допомагаючи мені сісти в авто.

Усміхаюсь йому, але нічого не відповідаю. Насправді я сама себе дивую таким вчинком. Вчора казала, що не хочу поспішати, а сьогодні майже сама напросилася у гості. Він подобається мені. Дуже. І якби вчора Ден мене сам не зупинив, ми точно переспали б. Час перебування у Нью-Йорку біжить, і з кожним днем його стає все менше, тому не хочу себе стримувати й боротися зі своїми бажаннями.

— То де проживає супер викладач Ден Райт? У якомусь пентхаусі, напевно? — говорю, щоб його підколоти.

— О, ні. Ти будеш здивована, маленька, але мені достатньо квартири. Я не дуже полюбляю, коли багато простору, який ніким не використовується. Не роби з мене вередливого мажора, я зовсім не такий.

— А який? — не відстаю. В мене просто чудовий настрій і хочеться завести якусь веселу тему, щоб прогнати внутрішню напругу.

— Поговоримо про мене?

— Угу, — киваю, усміхаючись.

— Ну, добре, — говорить й виїжджає з паркування ресторану. — Я не люблю брехню й обіцянки, яких не дотримуються. Сам намагаюсь нічого не обіцяти, якщо маю сумнів, що передумаю. Люблю свою роботу і ритм життя, але це ти й так вже знаєш. Часто відвідую спортзал.

— Ну, останнє неможливо не помітити, — хмикаю й одразу ловлю на собі його погляд.

— А ще мені страшенно подобається те, як ти на мене дивишся. Ти хочеш мене Ліє, і це взаємно, крихітко. З тобою я просто шаленію, — кладе долоню на мою ногу, яку відкриває розріз сукні.

Тепло розповзається тілом від його слів та дотику. Мурахи не змушують себе довго чекати й на повну подорожують тілом. Він впевнено веде авто, ніжно гладить коліно, викликаючи купу емоцій всередині. Зараз мені здається, що ми часточки одного цілого, які у будь-якому випадку колись мали зустрітися. Його долоня впевнено і ніжно підіймається вище, а я затамовую подих. Ні, не від страху. Від насолоди й бажання продовження нашого вечора.

— Ти дуже сексуальна, — говорить своїм магічним голосом.

Не знаю, що відповісти. Щоки заливає рум’янець, а серце ладне вистрибнути з грудей. Він забирає свою руку і за хвилину паркується на підземному паркуванні. Дивиться на мене декілька секунд, потім повільно нахиляється й цілує. Всередині вибухають феєрверки від його дотиків. Він тримає мене за шию, поглиблюючи поцілунок й позбавляючи повітря в легенях. Я тону в цій пристрасті й не бажаю рятуватись. Повністю його. Я хочу бути повністю його, належати чоловіку в якого так швидко і необережно закохалась. Тягнуся до його сорочки й розстібаю верхні ґудзики, торкаюсь долонею грудей, обіймаю за шию.

— З розуму мене зводиш. Ходімо? — шепоче, на вушко, а я киваю.

Він виходить, відчиняє дверцята з мого боку й подає руку. Вкладаю свою долоню в його й тільки виходжу, опиняюсь притиснутою до автівки. Знов поцілунок, який зносить все на своєму шляху. Як цунамі найвищого балу небезпеки. Хапаюсь за плечі Дена, а з губ зривається стогін, коли він стискає сідниці. Притискаюсь міцніше, а він підхоплює мене на руки. Кладу голову на його плече й чую, як гучно б’ється його серце. На обличчі розквітає усмішка. Ми підходимо до дверей і чоловіку доводиться мене поставити, щоб їх відчинити. Заходимо всередину й чекаємо поки спуститься ліфт. Він обіймає мене ззаду, а я притуляюсь до грудей. Підходить ще один чоловік тому до поцілунків діло не доходить.

— Двадцять п’ятий? — питаю, коли ліфт зупиняється. — Височенько ж ти забрався.

— Люблю все екстремальне, — притискає до себе й цілує у щоку. — І дівчина у мене пальця в рота не клади, відкусить, — продовжує солодкі тортури, цілуючи шию. — Обожнюю тебе, — бере за руку й підводить до квартири.

Відчиняє двері й пропускає мене вперед. Світло не горить, тому намагаюсь намацати вимикач на стіні. Тільки-но знаходжу, кімнату осяює світло, а мене голосний крик:

— Сюрприз! — напівгола дівка вискакує кімнати праворуч й оре на всю квартиру.

Коли розуміє, що Ден не сам, усмішка на обличчі гасне, а очі округлюються. Збоку ця ситуація виглядає, як з комедійного фільму, але відчуття зовсім не ті. Серце наче кинджалом пронизує, в роті гірко і слова ніяк не хочуть складатися у фрази. Стою, як вкопана й намагаюсь зрозуміти, де я звернула не туди. Дивлюсь на дівчину у прозорій сексуальній білизні, а вона дивиться на чоловіка позаду мене.

— Карен, що ти тут робиш? — питає Ден і я з великими зусиллями повертаю собі здатність рухатись. У вухах починає гудіти від розуміння того, що зараз могло статися, якби не ця придуркувата. Я збиралася віддатися тому, хто спить з усіма підряд. Гнів наповнює все зсередини, і це добре, зараз не можна плакати. Не можна показувати, як боляче він мені зробив.

— Я… — починає говорити дівчина, а я намагаюсь вийти. Розвертаюсь, але Ден не дає. Він хапає мене за талію, пропалюючи поглядом ту дівку. Бридко… Мою внутрішню пожежу гасить дощ зі сліз, які так і намагаються прорватися назовні.

— Відпусти, — кажу тихо, зібравши весь спокій, який в мені лишився.

— Це помилка, Ліє, припини. Ми з Карен давно не разом, — говорить впевнено, але мені байдуже. Вона майже гола у його квартирі, стоїть і теж не знає, що сказати. Явно розгублена. Ось його справжнє обличчя бабія. Запудрив мізки навіть мені, але вчасно я оговталась. Шкода тільки, що так боляче.

— Відвали, Райте! — не стримую емоцій і говорю голосно. — Дай пройти, — намагаюсь вирватись, але він ще міцніше стискає мене в обіймах. З усіх сил штовхаю його й боляче б’юсь ліктем об стіну, але байдуже, серце болить набагато сильніше. Вискакую за двері й мчу назад до ліфта. Чую позаду кроки, але не обертаюсь.

— Ліє, чекай, — хапає мене за лікоть й різко розвертає до себе.

— Ми давно вже не зустрічаємось, це помилка. Карен просто не знала, що в мене можуть бути стосунки. Я…

— Ти підлий брехун, Райте, — не витримую і все ж схлипую. Залізна леді опустилась нижче плінтуса й ридає через якогось зрадника. — Стосунки? Ти взагалі не знаєш, що це таке. Тобі не властиво відчувати справжнє почуття. Твоя підлість просто не знає меж. Більше ніколи не підходь до мене й не смій говорити. Твоє полювання на довірливу дурепу виявилось невдалим. Ліфт відчиняється, але чоловік не відпускає моєї руки. — Май совість хоча б зараз не знущатись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше