Поки всі сплять. Верховний

Глава 1

Дівчина, заховавши всі почуття у віддалений куток душі,  одягнула на своє обличчя посмішку та розвернулася до гостей. Намагалася не дивитися на того, кого ще три роки тому безмежно кохала й не уявляла своє життя без нього. Проте очі самі тягнулися до чоловіка. Він стояв у стороні, мило воркуючи з баронесою й зовсім не дивився на Серафиму. Вона не могла зрозуміти, чому Лука прийшов сьогодні. Невже, щоб похвалитися новою дівчиною? Це жорстоко навіть для нього.

Немов кам’яна статуя стояла і приймала привітання, які не чула. Дратувала Варнаховська, що здавалося надто швидко забула своє горе і поринула у вир нових почуттів. Посміхалася до її Луки та кокетливо ховала посмішку за віялом. Хоча, він уже давно не її, а вона – не його. Чоловік сам зробив цей вибір, тож тепер Серафима стане дружиною Іллі, так, як хотів батько, а свої нікому не потрібні почуття, знищить й не дозволить розгорітися їм з новою силою.

Лука поважною ходою підійшов до наречених. За його лікоть, не соромлячись, трималася Варнаховська. Чоловік злегка нахилився й схопив тремтячі пальчики Серафими. Навіть крізь тонку тканину рукавичок відчула крижаний холод його руки, що пронизував до серця та розбурхував почуття, які вона так відчайдушно намагалася забути. Його шоколадні очі жадібно вдивлялися в обличчя, погляд чіплявся за кожну рису, даруючи невидимі поцілунки, що обпікали. Дівчина відчула як щоки розпашіли й, напевно, їй уже не треба рум’ян, які так наполегливо пропонувала Ніна.

Чоловічі губи торкнулися її руки й здавалися рідними. Це були ті самі губи, що колись, порушивши всі межі пристойності, цілували її, шепотіли слова зізнання та називали коханою. Лука відхилився, але не поспішав відпускати маленьку долоньку, яку стиснув сильніше, ніби боячись втратити.

- Графине, прийміть мої вітання! З часу нашої останньої зустрічі ви розквітли й стали ще вродливішою.

- Зате ви нітрохи не змінилися, – Серафима випалила кожне слово так, наче натякала на його сутність. Стриги не старіють з роками. Живлячись людською кров’ю, залишаються завжди молодими й майже безсмертними. Чоловік посміхнувся та нарешті відпустив на небажану свободу дівочі пальчики:

- Це тільки зовні, – Лука кивнув та відійшов убік, звільняючи місце для гостей.

Серафима сумно зміряла його поглядом.  Й справді, зовні він не відрізнявся від звичайних людей і якби сама не бачила на власні очі його перетворення, то нізащо не повірила б.

Нарешті закінчилися вітання гостей і всі сіли за святковий стіл. Чи то для того, щоб показати свою байдужість, чи щоб похизуватися новим коханням, Лука з баронесою розмістилися напроти наречених. Чоловік нахабно дивився на Серафиму й зовсім не приховував свого пожираючого погляду. Звісно! Йому ж потрібна її кров. Одного разу вона врятувала його і зробила Верховним та майже незнищенним.

Дівчина вчепилася рукою у теплу долоню Іллі, шукаючи там захисту. Він, наче безцінний скарб, ніжно стиснув тендітні пальчики.

- Ти тремтиш, замерзла?

- Так, трохи холодом повіяло, не турбуйся.

Зізнаватися, що тремтіння викликано не холодом, не збиралася. Перевела погляд у свою тарілку й навіть не бачила, як напружилися вилиці на обличчі Луки. Він не їв, лише удавав та непомітно викидав їжу під стіл й жодна крихта так і не побувала в його роті. Ілля, цокнувшись з ним стаканом горілки, вирішив зав’язати розмову:

- Ви надовго до нашого міста?

- Гадаю – назавжди. Тут живе людина, яка не байдужа мені, - при цьому Лука так ніжно глянув на Орисю Варлаховську, що у грудях Серафими здійнялася пожежа. Не контролюючи своїх рухів, залпом випила склянку води, ніби вона здатна погасити те полум’я. Назавжди. Заради Орисі він залишиться назавжди тут, а від неї тікав якнайдалі.  Ця новина остаточно  розчавила її. Відчула як утворюються зрадливі сльози. Не витримала й підвелася з-за столу. На німе запитання Іллі, яке прочитала у його очах, буркнула:

- Мені треба вийти, скоро повернуся.

Гордою ходою попрямувала до виходу і, заховавшись від уважних поглядів, вже не стримувала себе та вибігла з будинку. Їй хотілося втекти, зникнути й може тоді, цей біль, що колючими спицями пронизував серце, не був би таким нестерпним. Ноги самі принесли її до саду, який мовчав про таємні побачення з Лукою. Зі злості дівчина вдарила рукою по стовбуру яблуні, звідки упав пожовклий листок. Їй здавалося несправедливим те, що чоловік з’явився саме сьогодні, ятрячи душевні рани.  

Позаду почула важкі кроки. Зі щік поспішно витерла сльози, які без дозволу втекли з очей. Розвернулася і, побачивши хто наближається до неї, застигла на місці, не в змозі поворухнутися. Лука йшов мов голодний звір, що давно вистежував здобич. Наче звільнившись від чар, мимоволі торкнулася до амулета, який приховувала сукня. Знала – прикраса захистить від стрига, він не посміє завдати болю, принаймні фізичного, адже її душа й досі волала від страждань, що спричинило нещасливе  кохання. Такі дії не залишилися не поміченими чоловіком. Він зупинився за декілька кроків від неї та осудливо похитав головою:

- Ти боїшся мене? – ніби небажана відповідь його лякала, не чекав на неї й одразу продовжив, - я прийшов тебе привітати.

- Чомусь твої привітання звучать не щиро.

Лука, грізно насупив брови та жбурнув на землю багряний листок старої яблуні, що перебирав у пальцях. Він розвів руками, зробив крок до дівчини та підвищив голос, що звучав з нотками дратівливості:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше