Поки всі сплять. Верховний

Глава 15

Серафима сиділа біля вікна, коли почула стук у двері своєї кімнати. Від несподіванки з її колін впала книга, яку вона давно вже не читала, але не через  сутінки, що почали згущуватися над містом, і було погано видно літери. Хвилювання повністю заволоділи нею. Батько незрозуміло чому заборонив навідуватися до Іллі й невідомо чим закінчилася сутичка Луки. Переконувала себе – їй байдуже до бездушного стрига, але своє серце не могла обманути. Воно мріяло отримати хоч якусь звісточку від нього. До кімнати зайшла покоївка.

- До вас прийшов граф Лука Тишкевич.

Радість наповнила її душу й дівчина скочила з крісла. Підбігла до дзеркала, та почала хаотично поправляти зачіску:

- Скажи Ніні, щоб негайно з’явилася, а граф нехай трохи зачекає.

Покоївка кивнула та зникла за дверима. Ніна прийшла майже одразу. Мовчки спостерігала за метушнею графині й нанесла рум’ян на й так почервонілі щоки, заправила неслухняні каштанові пасма волосся та бризнула трохи парфумів. Серафима розправила складочки сукні й поважною ходою вийшла зі спальні. Дрібними кроками спускалася по сходах і з кожним рухом її тривога посилювалася. Чого б це Луці отак з’являтися? Раніше він навідувався тільки через вікна. Візит графа був таким незвичним, що Серафима розхвилювалась не на жарт. Здогад, що щось трапилося неприємно катував душу.

Лука стояв у холі, тримаючи ціпок в одній руці, а в іншій циліндр. Помітивши її, злегка поклонився та всміхнувся. Дівчина полегшено зітхнула, оскільки не побачила видимих ран чи інших ушкоджень. Зупинилася на останній сходинці, не насмілюючись наблизитися. Боялася, що потрапить під чари темних магнетичних очей і наробить дурниць. Знехтувавши всіма правилами етикету одразу перейшла до справи. Всупереч внутрішнім хвилюванням, її голос звучав впевнено та холодно:

- Чим зобов’язана, графе?

- Запрошую вас на променад, - помітивши стурбованість на обличчі дівчини, для чогось додав: - не хвилюйтеся, все в межах пристойності. Мені є що вам розповісти.

Серафима трохи замешкавшись, підняла підборіддя до верху й намагалася здаватися поважною:

- Зі мною піде Ніна, як компаньйонка. Нам же не потрібні зайві плітки.

- Авжеж, - Лука кивнув і здавалося, зовсім не засмутився цій новині.

Ніна допомогла молодій графині одягнути пальто й вони вийшли на вулицю. Лука одразу попрямував до саду і Серафимі нічого не залишалося як вирушити слідом. Вона йшла поруч, а трохи позаду – Ніна. Лука перший розпочав розмову:

- Як ви почуваєтеся після вчорашнього? Чув, на карету в якій ви пересувалися напали каторжники.

- Я не постраждала, якщо ви про це. Проте дивує звідки взялися такі чутки. А ви як, після своєї вчорашньої пригоди?

- Дарма хвилювалися, той молодик, про кого ми говорили, виявився подібним Ликерії. Ви мали змогу з ним зустрітися трохи пізніше.

Тілом Серафими пробігся холод. Отже, той хлопець виявився стригом. Дурна. Кровопивці настільки проникли до міста, що стригом може виявитися кожен. Боязко глянула на Ніну. Вона дивилася собі під ноги й здається зовсім не слухала їхню розмову. Графиня перевела погляд на чоловіка, який зараз випромінював впевненість та могутність. Поруч з ним почувалася у безпеці й знала – він їй не зашкодить.

- І як закінчилася ваша зустріч?

- Ми плідно поговорили, він пообіцяв більше такого не робити.

Не вбив. Чого б це Луці вбивати собі подібних? Хоч Іллю він врятував, але турбувало хто захистить інших жителів. Вони вийшли в кінець саду, що плавно переходив у просторі поля. Дорога вела на самий край міста до старого млина і здавалося Лука направився саме туди. Він зупинився та поглянув на Ніну.

- Ідеальний час для сну, як гадаєте? – не чекаючи на відповідь, наказав: - Спати!

Дівчина впала на його руки. Лука встиг схопити її сонне тіло перед тим, як вона торкнулася б землі. Він, наче на найм’якшу перину в світі, обережно поклав служницю на пожовкле листя й поруч залишив свій ціпок та циліндр. Серафима не приховувала стурбованості:

- Що ти зробив? Що з нею?

- Нічого, вона просто спить. Не будемо ж ми цілий вечір викати та говорити завуальованими фразами, - чоловік схопив її холодні долоні, - Серафимо, я хочу розповісти тобі, де був три останні роки. Сподіваюся ти зрозумієш мої мотиви і пробачиш мені.

Це дуже цікавило дівчину. Вона тисячі разів задавала собі таке питання. Лука зробив крок вперед, змушуючи її йти поряд. Серафима спохватилася:

- А як же Ніна? Ми не можемо її тут залишити. На неї можуть напасти вовки чи… - побачивши як хмурнішають брови Луки, дівчина запнулася. Проте він продовжив за неї:

- Чи стриги? Не хвилюйся, їй ніхто не зашкодить, я про це подбаю, - він говорив з такою впевненістю, що Серафима навіть не сумнівалася у правдивості його слів. Повільною ходою вони рушили дорогою. Лука тримав її руку у своїй долоні й дівчина не заперечувала. Вона так швидко збиралася вдома, що забула одягнути рукавички. Її тіло плавилося від цих дотиків, які здавалися приємними та найбажанішими речами в світі. Своїм голосом, він викликав  особливий трепет у серці, яке тягнулося до чоловіка.

- Щоб одружитися з тобою я шукав краплю крові Тіамат. Мандрував Індією і вплутався в неприємності.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше