Глава 16

- Привіт від раджі, - прошипів ворог та натиснув на зброю. Шкіра не витримала такого натиску і на шиї з’явилися червона смужка крові. В цю мить Лука перетворився на стрига, й схопив руку ворога. Намагався відкинути її від себе, проте суперник виявився сильнішим, ніж він очікував. Бачив, як тремтить чужа рука, намагаючись дістатися до його горла. Лука з усієї сили відштовхнув недруга, але той міцно схопився ногами за тіло й вони удвох перекотилася по трухлявим дошкам.

Спина незнайомого стрига із шумом вдарилася об балку. Поручень не витримав та проломився, впав у каламутну річку. Слідом за ним у воду шубовснули стриги. Лука впав на намулисте дно. Спина злегка боліла, відчув хрускіт у руці, а крижана вода неприємно окутувала тіло. Ворог продовжував жалюгідні спроби чи то поранити, чи то втопити його. Смішно, адже смерть від утоплення чи переохолодження йому не загрожувала.

Крик Серафими, що донісся через шар води проник у саме серце. Лука злякався, що цей нападник не один і його дівчинці загрожує небезпека. Страх за кохану додав сил і Лука перевернув ворога на спину. Навіть не намагався його вбити, одразу випірнув з річки, яка виявляється сягала лише по пояс, та злетів у небо у пошуках небезпеки.

Дівчина стояла на мості одна, схвильовано вдивлялася у товщу водної гладі.  Підняла свій погляд на Луку й полегшено посміхнулася. Проте її радість була даремною. З води здійнявся стриг й направився до Луки. Розмахуючи кинджалом та кігтями, відчайдушно намагався його поранити. Стриги зчепилися у бойовому танці. Гострі пазурі Луки проштрикнули гладке крило ворога. Він потягнув руку донизу і ніби гострими ножами розрізав його. Під нігтями відчувалися частинки плоті та свіжа кров, а з вуст суперника почувся пронизуючий крик. Проте на відміну від крові смертних, ця не викликала апетиту, а лише відразу.

Відчайдушно хапаючись за Луку, ворог повиснув на ньому, забивши криві кігті у спину. Інша рука стрига, все ще тримала кинджала. Лука схопив її та притиснув долоню до зап’ястка. Хрускіт кісток та неприродний вигин руки, свідчив про те, що він зламав її. Утримуючи руку ворога та повністю управляючи нею, Лука забив кинджала у вороже серце. Передсмертний крик і тіло стрига перетворилося на попіл, що розсіявся за вітром. У річку впав одяг, а біля ніг Серафими – кинджал.

Лука опустився на міст й повернув собі людську подобу. Його одяг був розірваний, брудний та мокрий, а на шиї чітко виднілася кривава рана. Дівчина не роздумуючи кинулася до нього та міцно обійняла, поклавши маленькі долоні на широку спину:

- Я так злякалася. З тобою все добре?

- Так, не хвилюйся, - Лука говорив впевнено, сильніше притискаючи до себе кохану. І хоч він не відчував холоду, проте здавалося, що ці обійми зігрівають. Серафима злегка відхилилася та боязко доторкнулася пальчиком до пекучої рани:

- У тебе кров.

- Дурниці, зникне як тільки я…, - ніби підбираючи відповідні слова, трохи помовчав та продовжив: - поновлю свої сили.

Він не хотів, щоб дівчина пропонувала йому свою кров. Звісно, вона була найсмачнішою з усього, що він колись куштував, але робити її боляче не бажав. Його погляд зупинився на кинджалі, що валявся на трухлявих дошках. Лука неохоче відірвався від Серафими та наблизився до зброї. Підняв її й уважно роздивлявся дерев’яну ручку з вирізьбленими символами. Обережно торкнувся гострого леза й метал одразу боляче обпік шкіру. Срібло. Але на відміну від срібла, яке тицяв йому Сперанський, це завдавало пекучого болю.  Його шия й досі горіла вогнем й здавалося ось-ось запалає. Лука підійшов до переляканої дівчини та простягнув кинджала, на якому виднілися краплі крові:

- Носи завжди з собою і використай у разі небезпеки.

Дівчина невпевнено взяла зброю до рук та поклала у глибоку кишеню. Лука ніби тільки й чекав, коли вона заховає кинджала, жадібно згріб Серафиму у свої обійми. Дівчина притиснулася до його грудей й чула стук не такого вже й мертвого серця. Уважно подивилася на напружене обличчя коханого:

- Але ти казав, що все контролюєш. Хто це був?

- Ймовірно, посланець мого знайомого з Індії. Шукаючи кров Тіамат, я нажив ворогів й даремно витратив час, який міг провести з тобою.

Ніхто з них не міг більше опиратися своїм бажанням. Їхні вуста зустрілися у п’янкому поцілунку. Дівчина жадібно смакувала його губи, які здавалися найбажанішою річчю на світі. Лука прокрався своєю долонею під плащ та доторкнувся до тендітної спини. Між пальцями зім’яв тканину сукні, яка здавалася, дуже йому заважала. Серафима не витримала, прилинула до нього ще більше й зарилися п’ятірнею в мокре чоловіче волосся. Не зважаючи на крижаний холод, яким віяло від Луки, вона бажала торкатися його, відчувати усім тілом та ніколи не розлучатися з ним, завжди ховатися  у цих затишних обіймах. Частинку власного раю украв розгніваний чоловічий голос, який припинив це божевілля:

- Не торкайся моєї дівчини! – Серафима боязко розвернулася й побачила Іллю. Він стояв біля мосту, так і не ступивши на нього. Навіть у темних сутінках вона бачила як нахмурилися брови та напружилися вилиці на його обличчі. Наче застерігаючи, чоловік виставив палець вперед, - відійди від нього, Серафимо, він чудовисько, кровопивця, він - стриг.

- Я знаю, - змогла видавити з себе дівчина, проте відходити від Луки не поспішала, - а звідки тобі про це відомо?

Сперанський був розгніваний. Ніби не чуючи питання Серафими, вихопив з-за поясу пістоль і навів на Луку.