Глава 19

Домінік почув поклик Верховного і не міг його ігнорувати. Він зневажав Луку, вважав тому пощастило вбити Уласова й він зовсім не дбав про Гніздо. Усі пташенята порозліталися по світу, а Лука надто засліплений особистими проблемами, щоб тримати сім’ю поруч.

 Чорними метеликами Домінік здійнявся до неба й прямував на поклик. За кілька хвилин він був поруч, проте Верховного ніде не бачив. Прислухався до своїх відчуттів і зрозумів – він десь в річці. Придивився й  під товщею каламутної води, виднівся силует чоловіка. Грішною справою подумав, що Лука знайшов скарб у намулах. Перетворився на стрига і пірнув у воду.

Верховний лежав нерухомо, нічого не виказувало у ньому ознаки життя. Схопив його за плечі та витягнув з річки. Одразу опустив на міст. З рота потекла вода, а на грудях помітив кроваву рану. Розумів, йому потрібно поспішати, тому не гаючи ні секунди, міцно взяв Луку під руки та злетів у небо. Сподівався, що під покровом ночі, смертні не помітять їх. Прямував до будинку в якому жив Верховний. Темний, холодний та непривітний, цей маєток не славився гостинністю. Лука геть його занедбав, навіть прислуги не було, щоб повитирати пил.

Парадні двері були зачинені. Щоб даремно не вибивати вікна, Домінік порився у кишенях Луки і таки знайшов ключа. Відчинив двері та заніс пораненого в дім. Опустив Верховного на диван у прихожій й не роззуваючи, брудних чобіт, поклав його ноги на червоний оксамит. Надірвав сорочку й оголив кроваву рану. На столі помітив свічку і запалив її. Хоч він і добре бачив в темряві, але вирішив, що для такої справи світло зайвим не буде.

Схилився над Лукою й торкнувся кігтем шкіри. У центрі рани виднілася куля. Не шкодуючи Верховного, вп’явся пазурем у рану і вибрав кулю. Позбавившись отруйного срібла, Лука відкрив очі й з його вуст вирвався крик. Зосередив свій погляд на Домініку і видавив з себе:

- Серафи…, - кашель не дав змоги його договорити, проте стриг і так знав, що бажав сказати Верховний. Домінік недбало жбурнув кулю на стіл та остаточно розірвав сорочку Луки, перев’язавши нею поранені груди, з яких уже не текла кров. Невдоволено хмикнув, з такою регенерацією, Верховний швидко стане на ноги, але йому потрібно допомогти. Лука схопив його за руку й прохрипів:

- Серафима…

- Знаю, тобі потрібно підживитися й поновити сили. Зачекай, я приведу для тебе їжу.

Тіло Домініка розпорошилося чорними метеликами й вилетіло через відчинені двері. Це був найоптимальніший спосіб пересування, адже на відміну від справжніх метеликів, у такій подобі міг розвивати велику швидкість. Добрався до будинку спокуси й стало гидко від самого себе. Вважав принизливим платити за кров, раніше брав бажане силою, але Лука заборонив, тепер – тільки зі згоди жертви й то, не мав права допити її всю. Навіть навіювання заборонив і маневр коли їжа не пам’ятає, що з нею трапилося теж не підходить. Ніби рани від зубів лише сполохають людей.

Повернув собі людську подобу та впевненим кроком зайшов до салону. Всередині як завжди грала жвава музика фортепіано, поважне товариство розважали веселі дівчата, готові на все заради зайвої монети. Але йому потрібні були особливі дами, обізнані у його смаках. Мадам Брожкіна одразу з’явилася перед особливим клієнтом. Він застережливо виставив долоню вперед, не даючи змоги її щось сказати, розпочав розмову сам:

- Мені потрібні дві дівчини в маєток, а краще три, - бачив як нахмурила брови ця дама поважних років і додав: - за доплату звісно. Поверну живими, не хвилюйтеся.

Почувши про додаткові гроші, жінка посміхнулася. Не любила ці виїзні замовлення, адже тоді дівчата залишалися без захисту. Але хіба він і в салоні був? Перед такими клієнтами навіть вона тут безсила. Люб’язно кивнула головою й простягнула долоню:

- Авжеж. Юхим їх відвезе.

Холодний метал доторкнувся трохи зморшкуватої шкіри й пальці жадібно заховали гроші. Мадам швидко розпорядилася і карета, запряжена двома кіньми, була готова. Три дівчини, закутавшись в облізлі шуби, заскочили до неї й конюх вдарив батогом по коричневій шерсті тварин. Домінік летів слідом, не хотів перебувати близько до жінок, адже їхня кров манила, а він мусив приберегти їх для Верховного.

Карета зупинилася біля похмурого маєтку, від якого віяло тугою. Дівчата вийшли на вулиці та перелякано дивилися на будинок, ніби у ньому проводять щоденні тортури. Домінік набув людської подоби та невдоволено поквапив гостей:

- Чого стали? Хутко до будинку. Не бійтеся, там вас ніхто не з’їсть повністю, так, лише трохи покусає.

Такі слова дівчат зовсім не заспокоїли. Боязкими кроками зайшли у дім й зупинилися на порозі вітальні. Єдина свічка освітлювала простору кімнату, на дивані якої лежав стриг. Розірваний одяг та перев’язані груди він прикрив масивними крилами. Чорне волосся різко виділялося на фоні надто блідої шкіри. Він лежав і навіть не рухався, але як тільки Глафіра зробила крок вперед, повіки піднялися й на неї дивилися темні очі.

Стриг підняв руку й зловився за спинку дивану. Спираючись на неї сів та кивнув дівчині розміститися поруч. Незважаючи на холод у кімнаті, Глафіра скинула руду шубку і залишилася у тісному корсеті та короткій спідниці з довгим бордовим шлейфом позаду, що нагадував хвіст. Звабливою ходою, навмисно демонструючи усі свої принади, наблизилася до господаря будинку. Посміхнулася та сіла на диван, що озвався пискливим скрипом. Спокусливо провела пальчиком по ключиці, повільно рухаючись донизу. Стригу було байдуже на її загравання. Його погляд зупинився на шиї й жадібно шукав пульсуючу вену. Домінік стояв позаду дівчат і загрозливо прогарчав: