Поки всі сплять. Верховний

Глава 23

Перша думка, яка майнула в голові у Серафими – стрига діє за одно з мисливцями. Інакше, як пояснити, що Ликерія впевнено сидить в кріслі й посьорбує чай з порцелянової чашки.

- А от і Серафима, - графиня Сперанська стрільнула очима на дівчину. – Люба, до тебе княгиня заїхала.

- Це несподівано, - відповіла Серафима.

Ликерія важко піднялась, спираючись на масивний ціпок зі срібним руків’ям, і припадаючи на одну ногу, зробила крок до Серафими, та поцілувала дівчину в щоки.

- Як же я рада вас бачити, люба подружко,  - сказала вона дівчині. В очах стриги Серафима впіймала засторогу.

- Що з вами? – запитала Серафима, з подивом відмічаючи, що Ликерія геть не схожа на стригу. На щоках рум’янець, біля кутиків очей цілком звичайні зморшки, як в людини, яка часто усміхається.

- Невдало злазила з коня, - пожалілась княгиня. – Ці дамські сідла – суцільна небезпека.

- Ми саме говорили з княгинею, що деякі жінки дозволяють собі чоловічі сідла, це жах як непристойно, - озвалась Віолетта.

Серафима вже не розуміла геть нічого. Ликерія вела якусь гру, в цьому не було жодного сумніву, але яку? Чи знає вона щось про Луку? Можливо у неї є новини? Але чи можна їй взагалі вірити?

- На вулиці сьогодні розчудесна погода, - продовжила Ликерія. – Так шкода, що дні стають все коротші. І сонця все менше і менше. Моя мама казала, що варто вставати з ліжка раніше, щоб бачити більше сонця. Але хіба тоді буде гарний тон обличчя?

-  А о котрій ви встаєте? – запитала Серафима.

- Близько десятої ранку, але звісно не тоді, коли треба йти на утреню в неділю, - пояснила охоче жінка. – Ви, Серафимо, обіцяли мені показати свою модистку. Я вже достатньо одужала після травми, і заїхала сьогодні до вашого батечка, щоб запросити вас на прогулянку. Уявляєте, довелось проводити справжнє слідство, щоб вас знайти. Як щодо завтрашнього дня? Сходимо по магазинах?

- На жаль Серафимі не варто покидати наш маєток, - втрутилась графиня Сперанська. – Для неї це може бути небезпечно.

- Я щось пропустила? – Ликерія приклала стурбовано руки до грудей, поправляючи ніби ненароком в декольте хрестик, на вигляд теж срібний. – Що сталось, люба?

- На них з Іллєю напали каторжники кілька днів тому, - видала заготовлену брехню Віолетта. – Їх ще шукають.

- Боже, яка прикрість, - похитала головою Ликерія. – Що ж доведеться мені обирати капелюшки самій. Тоді може прогуляємось зараз в саду? Боюсь, скоро задощить, і навіть це маленьке задоволення стане нам недоступне.

Серафима з надією подивилась на Віолетту. Як би вона не боялась залишатись зі стригою наодинці, але вийти з дому бодай на пів години теж хотілось. Тим більше не спроста Ликерія все це затіяла. Може і правда ненароком повідає якісь новини про Луку.

Княгиня теж затамувала подих в очікуванні вердикту графині. У неї було мало часу. Її маскування було готове розпливтися в будь-яку мить. Вона навідалась сьогодні в театр, і гримувалась як ніколи в житті, намагаючись надати своєму ідеальному гладкому обличчю живого виразу. На додачу випила відразу дві жертви, щоб на щоках з’явився рум’янець. Доводилось терпіти дотик срібних накладок на ковіньці. І хоч внутрішню частину долоні захищали непомітні воскові накладки, та все одно приємного було мало.

Графиня Сперанська тому її приймала, що навіть сам граф, що виходив привітатись з гостею, не упізнав в ній стрига. А все завдяки випитій крові – Ликерія змогла розігнати власне серце, так, що при дотику до її руки чувся збуджений пульс.

Але всього цього на довго не вистачить. В чай їй підлили якусь гидоту, що підштовхувала до трансформації.  Жінка трималась з останніх сил, відчуваючи як холонуть долоні, а серце знову уповільнює свій біг.

До того ж чужа кров злегка п’янила, як вино, і Ликерія з зусиллям контролювала себе, щоб не почати хіхікати. Вона знайшла свою каблучку Наволода. Це було такою іронією, що до грудей жінки знову підкотився сміх.

- Ви не проти, якщо ми вийдемо? – мусила просити графиню Сперанську Серафима. – Обійдемо навколо дому.

Графиня вагалась. Але потім змилостивилась.

- Звісно, якщо княгиня Ликерія почуває себе достатньо здоровою, для піших погулянок...

- О не турбуйтесь, кілька кроків не нашкодять моїй нозі, - запевнила Ликерія.

Вигадана травма теж була частиною маскування. Всі знають, що стриги не хворіють.  

- Гаразд.

Серафима вскочила з диванчика в нетерпінні.

Позаду важко піднялась Ликерія. Лакей приніс жінкам шуби, і вони повільно вийшли на вулицю. За ними на відстані кількох кроків ішло два лакеї, що навіть не приховували своє озброєння.

- Лука близько, - схилившись до самого вуха Серафими прошепотіла Ликерія. – Треба дійти до паркану.

- Вони не дозволять, - одними губами відповіла Серафима. – І чому я маю тобі вірити.

- Повір, Лука вміє бути переконливим, - відповіла руда стрига.  І голосно додала: - Це ж яблуні? У нас в маєтку зовсім немає яблук. Цікаво Сперанські вміють робити зі свого урожаю кальвадос?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше