Глава 24

Серафима дивилася на двоповерховий будинок, при парадному вході до якого звеличувалися колони.

- Де це ми?

В голосі дівчини відчувалася стурбованість. Вона довіряла Луці, проте незнайоме місце дещо насторожувало.

- Трохи погостюємо в одного барона. Не можу ж тебе до свого маєтку відвезти, Сперанські в першу чергу його перевірять.

Лука сам відчинив двері й пропустив Серафиму до просторого холу. Одразу з’явилася худорлява служниця й забрала верхній одяг. У вітальні на них чекав барон Василь Миклашевський. Він сидів у широкому кріслі, поставивши одну ногу собі на коліно, та курив сигару, дим якої неприємно залоскотав носа Серафими. Дівчина мимоволі скривилася й, щоб не показувати свого невдоволення, ввічливо посміхнулася.

 Миклашевський продовжував мовчки сидіти й дивитися на гостей з-під сивих густих брів, які дещо насунулися на карі очі. Сріблясте волосся спадало на високий лоб, а тонкі вуста заховалися під довгими вусами. Щоки заплела борода й робила чоловіка трохи старшим, ніж він є насправді. Біля вікна стояли двоє незнайомців, що перешіптувалися, але варто було з’явитися Луці, як вони замовкли й зосередили свій погляд на Серафимі. Дівчині було не затишно від такої прискіпливої уваги, але вона продовжувала стояти, чекаючи подальших розпоряджень. Лука ніжно взяв її за руку й змусив зробити крок вперед:

- Познайомтеся, це моя дружина – графиня Серафима Тишкевич, - від такого представлення у дівчини обм'якли ноги. Хоч і здивувалася, проте їй сподобалося як це прозвучало. Лука продовжував говорити так, ніби щойно сказав буденну для нього річ. – А це барон Василь Миклашевський у якого ми гостюємо, а оті джентльмени - Гнат та Остап.

Серафима одразу відмітила бліду шкіру молодиків і у неї закралися підозри, про які вона вирішила змовчати. Барон сидів непорушно, здавалося він зовсім забув про манери. Підніс сигару до своїх губ й випустив з рота дим.

- Сподіваюся її як і вас, не доведеться годувати.

- Серафима харчуватиметься у вас. Не хвилюйтеся, я все оплачу. А тепер вибачте нам, ми підемо відпочивати.

Миклашевський кивнув і Лука повів дівчину на другий поверх. Зайшовши в одну із кімнат, Серафима непорушно стояла біля дверей, пробігаючись поглядом по спальні. Це були звичайні апартаменти, які не сяяли розкішшю й не відповідали вимогам тогочасної моди. Блакитні стіни прикрашали білі горошини, над ліжком звисали сині балдахіни, а вікна завішані масивними занавісками. Килим ховав усю підлогу, а біля канапи стояв круглий столик. Робочий стіл знаходився трішки в стороні й зовсім не привертав увагу, на відміну від дзеркала, що обрамлене у золотисту рамку. У кутку палав камін, наповнюючи кімнату теплом. Перевівши погляд на Луку, дівчина  нарешті змогла поцікавитися тим, що так її турбувало:

- Щось барон не дуже гостинний. Чому це він погодився нас прийняти?

- Я йому навіяв. Миклашевський ідеально підійшов для того, щоб ми погостювали тут. Живе сам, без сім’ї, у будинку крім слуг нікого немає, - Лука взяв її руки у свої долоні й з серйозним виразом обличчя, продовжив, - відбуваються серйозні речі, Серафимо. Ці дні будуть дуже напруженими і я хочу, щоб ти була у безпеці. Для цього прикликав своїх пташенят. Не бійся, вони тобі не зашкодять, так само як і нікому серед жителів цього будинку.

- То Гнат і Остап теж стриги?

- Так, вони нещодавно приїхали. З огляду на останні події, мені не завадить допомога і я кажу не тільки про мисливців.

В уяві дівчини одразу виник спогад нападу біля річки й неприємно защемило серце. Пригадався біль втрати й вона міцніше стиснула його руки.

- Раджа?

- І він теж. Я вбив його пташеня, тож Верховний відчув цю втрату. Напевно пришле ще когось, щоб помститися.

Наче для того, щоб не відповідати на незручні запитання, Лука почав заціловувати дівочі щоки. Вона проговорила прямо у його спокусливі вуста, не дозволивши себе поцілувати:

- Навіщо ти представив мене як свою дружину?

- А що я мав сказати? Це графська донька, яку я забрав з рідного дому? До того ж це майже правда, якщо у мене все вийде, то незабаром ми зможемо одружитися.

Серце Серафими затріпотіло сильніше від радісної новини. Вона вихопила свої пальчики, підійшла до ліжка та сіла. Здається це найкращий час, щоб позбутися усіх таємниць. Дівчина підняла брови доверху, виказуючи усю свою рішучість:

- Що саме ти хочеш зробити?

Лука пройшовся кімнатою та зупинився біля вікна, ніби виглядаючи ворогів. Руки тримав позаду, переплівши пальці за своєю спиною у замок. Не відводячи погляду від  нічної темряви, тихим голосом ошелешив Серафиму:

- Існує легенда, що скуштувавши краплю крові Тіамат, стриг перетворюється на людину.

- І ти зробиш це заради мене?

- Звичайно. Щоб бути поруч з тобою я від усього відмовлюся.

Лука розвернувся й з виразу його обличчя, дівчина зрозуміла – він із нею щирий. Вона нервово перебирала пальцями тканину своєї сукні й не відводила погляду від нього.

- Але це тільки легенда, ти не знаєш, чи існує ця кров насправді.

- Я шукав записи у древніх фоліантах. Останні краплі крові були сховані в амулети. Це можуть бути кулони, персні, й навіть сережки. Знайшов згадку, що один із таких амулетів бачили востаннє в Індії. Саме туди я поїхав і був там три роки. Прокрався до скарбниці одного раджі, але потрібну мені прикрасу не виявив. Натомість потрапив у пастку. Той раджа був могутнім стригом. Він полонив мене й тримав прикутого срібними ланцюгами у темній в’язниці. Навмисно не вбивав, хотів бачити як я страждаю. Мені вдалося втекти і я одразу приїхав до тебе і почув новину про твоє заміжжя.