16. Що знову?

Янек поспішав до Лади і Мирослави поділитися новинами, які взнав від свого Вінницького друга, що працював у поліції. Він так поспішав, що запізно помітив машину, яка стояла біля будинку Лади, а також не помітив двох чоловіків в ній і ледь не в’їхав у задній бампер цієї машини. Коли він зупинив свою машину і вимкнув мотор, то з машини у яку він ледве не врізався, вискочили двоє чоловіків і швидко заломили Янеку руки за спину і кинули носом у сніг. З несподіванки він скрикнув і відчув, як зап’ястки неначе опинилися в залізних лещатах. Так він пролежав хвилину, поки не почув Ладин окрик, щоб його пустили. Відплювавшись від снігу, який набився до рота і до носа, Янек зацідив тому хто тримав його в незручній позі у снігу, у вухо. І тут бути б бійці, якби владний голос не скомандував:

– Ні! Залиш його в спокої Оскаре. – Той же голос, який належав високому охайному чоловіку з пишними вусами, попросив Янека не сердитися на «хлопців», бо вони охороняють цього чепуруна. Потім втрутилася Лада і наказала йти в хату. А в Янека, ох, як кулаки чесалися тріснути ними ще раз по пиці тому, кого назвали Оскаром. Але він швидко охолов від Ладиних слів.

– Розповідай. Що сталося? – вже спокійно запитала Лада, коли зайшла разом з Миросею в хату. Янек в цей час сидів і бавився з Тимком, який начеб-то й вдаряв лапою по руці чоловіка, але кігті не випускав, щоб не подряпати. Лада підморгнула Мирославі і показала рукою на Тимка:

– Ти диви, який галантний джентльмен, не хоче завдати болю. – щойно Лада це сказала, як Тиміш став на усі чотири лапи, підняв догори хвіст і підійшов до господині, а відтак потерся об її ноги спиною і замуркотів. Лада нахилилася та погладила його. Тоді кіт стрибнув на свій стілець, ліг і закрив очі, продовжуючи муркотіти, як трактор. Лада обернулася до присутніх і кивнула Янеку:

– Давай, розповідай. Що там у тебе?

– Дивна справа вже підняла на вуха усю вінницьку поліцію. – Почав Янек і побачив в очах Лади грозові хмари. Лада знову заглянула в душу чоловіка. Потім хмари розійшлися і Лада мовила:

– Продовжуй! Чого замовк?

– Там щось незрозуміле. Два чоловіки з Києва, які винайняли два номери в готелі, зникли на добу – скоріше за все їздили десь у справах, але номери оплатили до кінця тижня. Коли через добу, персонал готелю хотів повідомити поліцію, ці двоє з’явилися, наче нічого й не сталося, піднялися до себе, вранці не виходили, а наступного дня по обіді, покоївка зайшла в один з номерів, щоб прибратися і знайшла пожильця цього номеру мертвим, а потім в іншому номері і також знайшли мертвого пожильця. Патологоанатом написав, що смерть настала в результаті зупинки дихання. Таке буває, але за теорією ймовірності у двох людей в одному місці в один і той же час, то це малоймовірно.

– Прокляття наздогнало. – мовила Лада і змовкла. А Мирося нічого не розуміючи, тільки кліпала віями. Лада подивилася на неї, зітхнула і розкрила було рота, щоб пояснити, але Янек випередив її.

– Машину цих двох, за даними дорожньої служби бачили в Жмеринці, потім у селі і неважко здогадатися, що вони й у вас побували, а ще дещо взяли. – Мирослава дивилася тепер широко відкритими очима на Янека, а бабуся тільки покачала головою:

– Ох, молодь, молодь. Ну куди, ти поспішаєш? Не міг мені одній це сказати і не лякати дівчинку? – На ці слова Мирослава озирнулася: «Яка дівчинка? Де?».

Лада посміхнулася,помітивши це, але нічого не сказала, сподіваючись, що Мирослава здогадається. Але та й досі нічого не розуміла.

– Ну добре, діти, тепер ми не побачимо ще довго цей перстень, якщо вірити одному старому другу.

– Так це був перстень? – здивувався Янек. – Але ж ніякого персня в речах тих двох померлих не було. Чи був? – тепер і Янек засумнівався.

– Мені знаєте, що дивно, – озвалася нарешті Мирося, якщо все так, як казав пан Паучинський, то звідки у Славкової мачухи взявся цей перстень і чому він не забрав її душу, вона ж вочевидь його торкалася і ця жінка не зовсім чесна. А що в неї в душі є найстрашніший гріх з усіх семи смертних – гріх гордині, я теж підозрюю. Тому питання виникає знову і знову – як ця каблучка не забрала її душу.

– А ось це нам потрібно взнати і попередити наступні покоління. – мовила Лада і красномовно поглянувши на Янека, мовила:

– Вам, молодий чоловіче, пора б і додому. Загостювалися ви вже тут.

– Ладо, що ви…ти таке кажеш? Він же нам новини приніс про цю кляту каблучку, а ви…, тобто ти, його виганяєш. – стрепенулася Мирослава. При цих словах, чоловік мовчки піднявся і пішов до дверей. Лада мовчала. А потім коли за Янеком хлопнули вхідні двері і почувся мотор машини, яка від’їжджала від будинку, Лада мовила до Мирослави:

– Ну чого ти розкудахталася, прийде він ще. Не забуде дорогу. Якщо я правильно зрозуміла, то скоро ти сама не будеш знати, як його здихатися. Не випусти свій шанс на щастя. А про Дениса забудь назавжди. І пам’ятай: не те світло, що у вікні, вийди за вікно там більше світла. – ось таке мовила Лада, сидячи на лаві. Мирося хотіла щось запитати, але схилившись до бабусі, побачила, що вона спить і дихає рівно.

– Отакої… – сама собі пробурмотіла Мирослава – ось і не вір після цього ні у пророцтво, ні у чаклунство, ні у дива.

Після цього Мирослава пішла до лабораторії, ввімкнула ноутбук і почала передивлятися матеріал про проклятий перстень, поки не наштовхнулася на дуже цікаву фразу про те, що прокляття можна позбутися, якщо сховати цю каблучку у Диво-озері, яке не має дна. Але де знаходиться це озеро не знає ніхто. Мирослава пошукала в Інтернеті інформацію про Диво-озеро і єдине, яке знайшла, то це у Смоленській області, але зразу ж відмела цю версію, як таку, що не дійсна, бо по перше: на території цього Диво-озера перстень ніколи не з’являвся, як і на території країни, де воно знаходиться, а по друге, щось притягує цю каблучку у наш світ і саме на територію України, тому що за останні декілька віків саме в Україні воно і з’являлося. Тому було над чим подумати. І Мирослава поринула в роздуми, які перейшли в міцний сон. Тут жінку і знайшла Лада і розбудивши, перевела Мирославу в напівсонному стані до ліжка. Вкрила ковдрою, наказала Тимкові охороняти, а сама взяла ключі від машини і поїхала до села. Треба було з’ясувати дещо у малої Зореслави.