Покохай мене!

Глава 4

Неділя, на мій подив, швидко пролетіла. Провела її за підручниками, читала художню літературу дивилась фільми. В основному, я люблю дивитися романтичні комедії. Як по дівчачому! Серіали дивлюся дуже рідко, тому що в основному їх сильно затягують і додивитися навіть до половини мені нудно. Також моєю недільною звичкою, і не тільки недільною, а й щоденною, є спів. Практично кожного дня я включаю музику з мого плейлиста та співаю улюблені пісні. Ця неділя не виключення. Ще однією із моїх найулюбленіших справ є сон. Так, я дуже люблю спати!
Ранок понеділка був доволі спокійним. Зранку нічого цікавого не очікувалося. Дорогу до школи я провела в тиші та передчутті цікавого дня.
На вході вже нікого не стояло, але всередині було багато викладачів, дітей які прийшли на заняття та помічників, які допомагали кожному знайти своє ім'я в бланках та підказати куди іти. Мене доволі швидко знайшли в списках і сказали, що потрібно підійматися до актової зали та шукати стільці з написом вчителя, якого мені визначили. Це було не складно, адже я швидко знайшла потрібні мені місця, бо була однією з перших учнів, які прийшли. На ім'я викладача я не звернула уваги. Через деякий час почали сходитися інші учні, з кількома я вже познайомилася. Одна дівчинка з темно каштановим волоссям, невеликого зросту, її звали Катя. Вона перша з ким я почала знайомство. Друга смуглява дівчина, досить висока в порівнянні зі мною, з темним волоссям. Це Ліза. Хоча, на мою думку, їй це ім'я не підходить. Ми розговорилися та не помітили як почали входити вчителі та знайомитися зі своїми класами на тиждень. До нас підійшла вже знайома мені жінка. Я її зразу впізнала, саме вона приймала у мене співбесіду. Я не звернула увагу на ім' я вчителя який був зазначений на листочку, тому що все рівно не запам'ятала як звати викладача який проводив співбесіду. Я була рада. Після першого вступного уроку всіх учнів повели в кабінети на класний урок. Нас вели такими довгими коридорами, що було відчуття ніби це тунель. Чесно кажучи, якби нас не проводили до кабінету кожного дня, то я впевнена, що точно заблукала б. Коли ми увійшли в кабінет і почали сідати на стільці, де вже були зазначені імена учнів. Розпочався урок. Нарешті, можна було розглянути моїх однокласників. І коли я звернула увагу на стіл, який стояв з лівого боку від мене, то побачила знайомого мені хлопця. Його я ні з ким не переплутаю. Цей погляд і виразні яскраво сині очі я не забуду ніколи.
В кожного із нас на одягу був прикріплений бейджик зі своїм ім'ям. Я зразу глянула на незнайомця. Його звати Арсен. Якщо тепер описувати його емоції, то їх знову немає. Він просто сидить дивлячись кудись в сторону і взагалі не звертає увагу ні на що. Тут у мене в голові виникло перше попередження: „ Він ніколи на тебе не гляне!”. Моя думка підтверджувалася протягом усього уроку. Цього дня я не наважилася підійти познайомитися, але зустріла ще кількох цікавих людей. Арсена, так смішно виходить, із чотирьох  хлопців нашої групи аж два Арсена! І Олю, вона привітна та відкрита до спілкування, як далі виявилося у нас навіть є спільні знайомі із музичної школи. Приміщення я покидала з гарним настроєм та усмішкою на обличчі. Сьогоднішній день склався чудово, ну майже. 

 

 

Всіх читачів, прошу бути активними! Для автора, який тільки почав писати свою першу книгу це дуже важливо. Ваші вподобання, коментарі та підписки прибавлять натхнення та впевненості, що я пишу не марно і Вам подобається моя історія. 

З повагою,

Ваша Аня❤️




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше