На наступний день після загального уроку для всіх учнів курсу я нарешті вирішила підійти до незнайомця. Коли ми виходили із зали я його запитала:
– Привіт) Мене звати Аня. А тебе?
Він нічого мені не відповів. Просто показав на свій бейдж на якому було написане його і'мя. Наступні дні проходили швидко, пару раз нас з Арсеном (так звати незнайомця) були в одній підгрупі, де спілкуватися по 3-4 людини. Кожен день протягом тижня я виходила на вулицю після курсу і йшла до дому, кожен раз попереду мене йшов Арсен і кожен раз я хотіла ще раз розпочати розмову, але напевно не судилося, мені його доганяти. Він дійсно дуже швидко ходить. Кожної ночі я погано спала, перед очима весь час були Арсенові очі. На останній день курсів, який проходив в іншому місці я так і не побачила знайомого і ВСЕ! Я більш ніколи його не побачу.
#8411 в Любовні романи
#3380 в Сучасний любовний роман
#2221 в Молодіжна проза
#865 в Підліткова проза
перше нерозділене кохання, коротка історія, із реального життя автора
Відредаговано: 21.09.2020