Глава 13

— А, Мірандо, нарешті ти прийшла.

Я густо червонію, серце починається битися сильніше, але я не втрачаю самовладання. На відміну від неї. На миловидному обличчі зараз же з’являється вираз: Брих перед атакою. На ній пишна сукня. Її верх білий у чорний горошок, величезний пояс на талії з металевою бляхою у формі дракона й пишна чорна спідниця.

Вона теж дракониця. Це я розумію з полум’я, яке промайнуло в її очах. Її дракониця відразу проявляє себе. Молода, гаряча.

— Кілліане! — гаркає вона так, що ми мало не підстрибуємо. — Ти!

— Я — Кілліан. Ти запізнилася, — продовжує він і дуже повільно забирає свої руки з моєї тарілки.

Її дракониця мало не пихкає від побаченого. Прям пашить жаром і полум’ям. Запізнилася? Тобто зустріч запланована. Ось що я терпіти не люблю, так це з’ясування стосунків. Як би мені не потрібна була ця робота, але зараз я готова встати й піти. Досить. Чаша мого терпіння не бездонна.

— Так, любий, — вона опускається на стілець поруч із ним і кладе руку йому на плече.

Дивиться на мене, мовляв, подивися — це мій мужик. Так я й не претендую. Мені б зробити так, щоб він відчепився від мене й не встромляв палиці в колеса.

— А це хто? — вона звертається до нього, повернувши боком свою голову.

— Твоя нова співробітниця, — відповідає Кілліан.

— Що? Але в мене вже набрані дівчатка в магазин, — обурюється вона.

— Ну, нічого. Візьмеш ще одну, — Кілліан киває на мене.

Ясно, зрозуміло. Сцени ревнощів вони тут вирішили влаштувати, а він мене вплутав. Але головне, що дає роботу, а все решта — деталі. Я сподіваюся, що після того, як я влаштуюся, не буду бачити його зовсім.

— Ти з нею спиш? — знову спалахує Міранда.

Я мало не похлинулася від такої заяви. Хоч на мить перед очима і промайнуло те, як ми могли б спати разом.

Гей, драконице, заспокойся. Не збираюся я спати з зайнятим драконом. Просто моя сутність ще й як відреагувала на цю заяву. Зачепив її дракон Кілліана. Але нічого, це відчуття мине. Драконяча скороминуща реакція. Таке буває в сутностей і дуже швидко зникає. Ось варто нам сьогодні розійтися, і все. Моя сутність про нього навіть не згадає.

Кілліан повільно повертається до Міранди.

— Ти серйозно? — ледь помітно усміхається, але мені стає незручно

Він так на неї дивиться, що вона сама знічується.

— Ага, отже, хочеш…

— Мірандо, — абсолютно спокійно говорить чоловік, дивлячись на неї важким поглядом.

Нас огортає найпотужніша енергія, яка надходить від дракона. Його сутність пригнічує. Мені здається, навіть квіти у вазі хочуть схилитися перед ним. Це ще одна причина того, що він на мій заклик відреагував тільки тому, що сам захотів. У багатьох драконів через те, що вони рідко закликають свої сутності, дракон може згодом не виявлятися. А ось Кілліан досить часто це робить, тому його сутність така сильна й нахабна. Гаразд, друге — просто моє відчуття.

Міранда дуже повільно, навіть знехотя, прибирає руку з його плеча.

— Кілліане, у мене просто повний штат.

— З двох ельфійок, — трохи м’якше говорить він. — Я тобі кажу, що ти візьмеш пані Трені до себе в магазин. Не забувай, що ти всього лише господиня в ньому, а не власниця.

— Трені? — вона дивується й дивиться то на нього, то на мене.

Причому так здивовано. Хм, це що, у Кілліана й Трені проблеми якісь?

— Так, — жорстко відповідає він.

— Ну, усе, не гнівайся, — вона знову повертається до нього й робить такі брихові очі, що мені ще такого вчитися і вчитися.

Міранда веде по його сорочці долонею, а він… він вдає, що ведеться. Принаймні, заспокоює сутність, ховаючи її від усіх дракониць навкруги.

— Я візьму її, сонечко, — продовжує Міранда солодким голосом. — Все, як скажеш.

Вона тягнеться до нього губами, а я хитаю головою. Ось вона, нинішня молодь, не те, що в мою юність. Хоча, яка старість? Я ще теж молода і прекрасна. Тільки якомога далі від драконів триматися потрібно. От заведу собі коханця-троля. Він то мені точно не буде мозок виносити із закликом суті.

— Дуже добре. Завтра щоб о дев’ятій обидві були в магазині, — голос Кілліана стає м’якшим, не втрачаючи своєї хрипоти.

— Обов’язково, любий, — Міранда тягнеться до нього й хоче поцілувати, але він різко повертає голову до мене.

У результаті губи дівчини торкаються його щоки. А ось на мене дивляться синіми очима, у яких по райдужці розтікається полум’я.

Я усміхаюся йому й надпиваю з келиха. Робота. У мене є робота.

— Оскільки моє питання з роботою вирішилося, — я починаю, — чи можу я завтра заразом влаштувати свою доньку до школи?

Контрольне питання більше стосується Міранди, тому я дивлюся на неї.

Якщо до цього вона бачила в мені суперницю, то зараз заспокоюється й розслабляється. Так, матері-одиначки — не конкуренція.

— Звісно, — відповідає вона, переводячи на мене погляд.

— Ось бачите, як легко ми домовилися, — вставляє Кілліан і встає. — Ходімо, Мірандо, я тебе проведу.

— Тобто?

— Я тебе посаджу в машину, а сам трохи пізніше приєднаюся.

Вона підтискає пухкі губки, але не сперечається.

Тільки їхній слід зникає з мого поля зору, я миттю кладу м’ясо в серветку. Ох, знав би виробник сумочок, що я в його брендову річ кладу шматок м’яса, його б схопив удар.

Мій постфон вібрує. Ліліт Грахем.

— Привіт, Лілі, — беру слухавку.

— Привіт, Марі. Як ви там? Влаштувалися? Потрібна допомога? Можу портанутися в разі чого.

— Дякую, все гаразд. Сьогодні отримала роботу нарешті.

— Ух ти, молодець! А коли виступ? Я раптом що прийду послухати.

Я завмираю. Мені вперше стає соромно.

— Я не співачкою.

— Що? А чому? Не взяли, чи що? Слухай, ну ти в разі потреби до мера можеш сходити. Він там головний. Пан Стадніон… брихець. Ім’я забула. Їх там цих Стадніонів так багато, як Брихів на пасовищі.