Глава 14

Уже вдома, після цього дивного вечора, я почала дещо усвідомлювати. Усі дракони — жеребці. Принаймні, Кілліан точно. Ну, треба ж йому робити мені такі натяки, маючи жінку! А я, треба ж, майже повелася! Жах який! У мене немає мети заводити собі нового дракона. Мені потрібно працювати і ставати на ноги. Я б взагалі хотіла втекти від усього свого минулого якомога далі, але за мною можуть піти куди завгодно. Уже краще тут. Тут мене захищає хоча б те, що на Левитанію так просто не потрапиш. Слабка, звісно, втіха, але все ж.

Ще й сутність підтакує — нахабна вона та молода дракониця. Он як на нас дивилася, зате миттю втратила інтерес, коли я сказала про дочку. Мабуть, дракониці з дітьми — їй не суперниці. Та й не збираюся я з нею змагатися.

Подумаєш, той дракон зачепив мою драконицю, але я ж розумію, що мені такий мужик не потрібен.

Коли я йшла з ресторану, адміністратор простягнула мені величезний пакет, з якого приємно пахло м’ясом. Уже вдома я відкрила його і знайшла там купу їжі й навіть солодке: тістечка, дбало складені в коробочки. Ех, даремно тільки сумку псувала.

Ранок наступного дня починається не так, як я хочу, але що поробиш.

Сьюзі ввечері будинок не рознесла. Сиділа й малювала в кімнаті. Навіть лягла спати, коли я прийшла. З квартирою теж усе гаразд. Тож можна жити.

Ми вдвох із Сьюзі приходимо в магазин.

На касі сидить ельфійка, а господиня Міранда сидить зверху на прилавку й гортає журнал.

— Доброго ранку, — кажу я.

— А, це ти, — вона відривається від свого заняття.

Оглядає мене й дочку. Сьюзі ввічливо усміхається їй.

— Але з дитиною не можна, — вставляє Міранда.

— Я пам’ятаю. Мені б оформитися, потім відвести її в школу, — пояснюю я й дістаю свою перепустку до Левитанії.

На ній вже відраховується час мого перебування тут. Залишилося всього пару годин до того, як мені зроблять продовження.

— Гаразд, давай, — вона простягає руку.

Знаходимося ми на невеликій відстані. Гаразд, ми не з гордих. Підходжу до неї й передаю аркуш.

Міранда аж зістрибує з прилавка, читаючи мої дані.

— Трені… — гидливо говорить вона.

— Так, Маріанна Трені.

— А ти… родичка Максимілліана?

— Я — ні, а ось Сьюзі його племінниця.

— А-а, ви по тій рідні, — вона дивиться на дочку.

Видно, що вона знає Максимілліана Трені. Міранда підтискає губи й бере свій постфон. Набирає номер. Щось мені зовсім не подобається це знайомство з братиком мого чоловіка. Може, через це мене не хотіли брати в клуб? Усе ж клуб — це не просто розважальний заклад. Там буде купа драконів… Швидше за все, мене прийняли за шпигунку. Навіть смішно, але гаразд. Продавчиня — не принизлива професія.

— Любий, — зараз же починає говорити солодким голосом. — Тут прийшла твоя дівчинка.

Пильно дивиться на мене. На секунду моя сутність прокидається, чуючи з динаміка її постфона голос Кілліана.

Так, драконице, заспокойся. Це нічого не значить. Але ж ні, сутність зачепилася.

— Брати? Але Трені… ти впевнений? — Міранда закочує очі. — Гаразд, я візьму. Так, її візьму! Ой, усе.

Вона сама скидає виклик.

— Набрид своїми моралями, — бухтить у вимкнену слухавку, а потім забирає в мене перепустку.

Ставить туди підпис і печатку. Чудово. Тепер залишається прилаштувати Сьюзі в школу.

Але спершу ельфійка-співробітниця проводить мені швидкий лікнеп. Показує, де в них підсобка, розповідає коротко, як відправляють товари та як повертають протермінування. Оскільки продукції багато, а постачальники всі на землі, то деякі групи товарів об’єднуються і віддаються одному представнику, який передає їх на землю. Усе ж через телепорти йде. Показали, де лежить форма, де вбиральня і всі інші речі, потрібні магазину.

Закінчивши з цим, ми прямуємо із Сьюзі до школи. Але така дивна реакція на прізвище Трені все ще турбує мене.

Але і в школі в нас суцільні проблеми! У клас Сьюзі не хочуть брати — у них не приймають дітей з особливостями. Хоч я й пояснювала, що дочка вміє розмовляти, що вона чує з апаратом, що все вдасться, але мені не вірили, а наполегливо відправляли до мера. Він поки що вирішує все в цьому місті. Ось дозволить прийняти особливу дівчинку в школу — директор пропустить, а так — ні.

Інша школа розташована на другому рівні. Хоч трохи далеченько від «Колізеума», але сам факт бувати там — насторожує. Гаразд. Вибору немає.

В іншій школі та ж Брихня. Хоча тут проводять тести з донькою, дають їй картинки, дивляться, як вона рахує. Хотіли перевірити її вміння читати, тут-то і спливла проблема. Вчителі дали свої візитки, сказали, що з такою дитиною тільки на домашньому навчанні зможуть працювати. Директор теж розвів руками в боки. Ну, так, тільки щоби вчителі приходили, потрібно, щоб я була вдома. А так — неможливо. Вони ще так скрушно похитали головами, що дракониця самотужки виховує дитину. І з округленими очима дивилися, коли я сказала, що в нас немає няні.

Ага, фантазії про те, що я, як звичайна матір, буду вести дитину до школи, танули на очах. А мені вже навіть здавалося: ось ми прокидаємося до школи, я буджу доньку, ми швидко одягаємося і мчимо через пів міста на інший край, щоби встигнути до початку уроків. Ех. Але, взагалі, директор сказав, що я можу звернутися до мера. Якщо той дозволить особисто Сьюзі ходити до школи, то він піде нам назустріч.

Якщо ні, то я можу внести величезну суму на рахунок школи, і дитину приймуть. Якщо не можете ви, то у вас є батьки. Ну, останнє я намислила.

Кілліан казав, що мер приймає щовівторка, але в мене немає часу стільки чекати, тому я йду туди сьогодні.

Не варто відкладати на вівторок те, що можна вирішити негайно!

Магазинчик, місце моєї роботи, саме знаходиться поруч із мерією. Це величезна гарна будівля, на карнизі якої видніється напис золотими літерами «Левитанія». Усередині дуже просторо й малолюдно. На охороні сидять тролі і, побачивши в мені драконицю, вони пропускають мене. Адже майже всі співробітники мерії — дракони.