Глава 16

Дракон гарчить. Міцні кігті врізаються в луску біля крил. Гострий біль прострілює спину. Я як ганчіркова лялька висну в його лапах. Хочеться вирватися з його обіймів, але я терплю. Розумію, що без допомоги не долечу.

Ми летимо між хмар. Незабаром я помічаю гору в оточенні хмар, що ніби ширяє в повітрі. На її вершині стоїть величезний будинок, але ми летимо не туди. Дракон мчить до виїмки під горою, схожої на величезний гараж для машин.

Я підтискаю лапи, коли ми влітаємо туди. Його лапи розпрямляються, тиск на спину зникає. Мить — і переді мною голий мужик. У наступну секунду й моє тіло зменшується. Я набуваю людської іпостасі. І зараз же прикриваюся.

— Ви при своєму розумі? — гарчу я на Кілліана і гнівно дивлюся на нього.

Він пильно розглядає моє тіло, хоч усі стратегічні місця прикриті моїми руками. А ось він і не думає прикриватися. Я заплющую очі. У-у, сором.

— Поки що так. Мені до старечого маразму поки далеко, — гарчить мені у відповідь, але дихає важко.

Втомився після польоту.

— Якого біса ви мене з курсу збивали? Я летіла додому, — обурююся я попри те, що готова все висловити меру міста. — У мене там дитина на самоті!

Злість охоплює мене. Полум’я тече по венах у крові. Дракониця теж гарчить, збираючи всі свої сили, що залишилися, хоча вона більше хоче вирубитися і спати. Але не тут же! Не в компанії голого малознайомого чоловіка!

— Не летіла. Взагалі в іншу сторону кинулася.

— Що ви говорите?! Я ж тільки злетіла з балкона і зробила коло.

— Маріанно, — його голос ще ближче. — Ти відлетіла далеко. У тебе дракониця перехопила контроль зовсім ненадовго, але й цього було достатньо, щоб віднести тебе далеко та загубитися в хмарах.

Я відчуваю, що він уже зовсім близько — жар його тіла обпалює мене. Розплющую очі й бачу його погляд, такий пильний, що хочеться знову відвернутися.

— Не розумію, — кажу я, а потім починаю усвідомлювати.

Коли я злетіла, то я чітко чула поклик. Його поклик.

— Ви мене звали, — похмуро кажу.

— Ну, не без цього.

— Але у вас же немає дару, — мружусь я. — Чи є?

З таким можна народитися в дуже рідкісному випадку. Так ось чому він не піддався тоді мені. Але чому піддаюся зараз я? Це може означати, що він сильніший. Не кожен дракон у своїй іпостасі може кликати інших драконів.

— Ні, немає, я можу драконом вловлювати інших. Деякі самці це вміють, — він злегка схиляється до мене й обпалює гарячим диханням щоку. — Ти злегка втратила контроль.

— Я… — починаю, але миттю замовкаю.

— Ти летіла від міста, тобто навіть не на жоден із рівнів, — пояснює він, а я нервово ковтаю.

Мене трясе, я ж відчувала, що щось не так. Я чула поклик його дракона, думала, що це він просто так гарчить і намагається мене покликати. Я навіть не помітила, у яку мить втратила орієнтацію. Як темрява огорнула свідомість, а я загубилася. Дракониця дійсно взяла керування на кілька хвилин.

Он як винувато згорнулася всередині, вдаючи, що вона спить.

— Таке буває на такій висоті. Можна загубитися в просторі, — пояснює він.

— Дякую…

Мене розвертають до стіни, прикриваючи від пронизливого вітру.

— Ви що робите? — обурююся я, намагаючись вирватися.

У стегно щось впирається. Без одягу й так зрозуміло — що. Тверде й гаряче, що змушує мене завмерти.

— Давно в драконі не літала? — знову питає він.

Чоловік відступає, явно задоволений і гордий собою. І це після всього сказаного. Цей нахабний сноб задоволений тим, що врятував мене. Я не знала, куди летіла. Якби його не було в небі…

Заплющую очі, відганяючи похмурі думки.

— Ну, таке буває. Потрібно було спочатку дракона випустити перед будинком, походити трішки, а потім уже летіти в небо, — продовжує він свої нотації.

Я стискаю зуби. І без нього знаю, що робити.

— Знаю, — кажу я, відводячи погляд.

— Гаразд, я трохи відпочину, і полетимо.

— А чому не зараз? — похмуро кажу я.

— Я втомився, — Кілліан йде до стіни й сідає там. — Двох нас не дотягну.

— Я можу летіти, — кажу я.

Прислухаюся до дракониці. Вона поруч. Відгукується ледь чутними відгомонами. А точніше, валяється й ліниво б’є хвостом. Не хоче летіти, їй і так добре. Там вдома дитинча на самоті, лускате ти ледащо!

Потрібно повернутися до Сьюзі.

Мене різко тягнуть вниз. Я приземляюся на чоловіка, впираючись руками в його потужний прес. Ох, нічого собі, монолітна плита, просто камінь.

— Ми відпочиваємо, — він теж закликає свого дракона.

— Відпустіть мене.

Сутності відгукуються одне на одного. У його очах спалахує полум’я, як і в моїх. Дракониця гордовито витягує голову і б’є хвостом.

— Вам буде холодно сидіти на землі.

— Ви до всіх так чіпляєтеся?

— Звісно, усім подобається, коли з ними фліртують, — серйозно пояснює він. — До того ж вам ще народжувати.

Я відкриваю рот і відразу закриваю. Що?

— Я не збираюся народжувати.

— Ну, ви ж зрештою знайдете собі супутника або партнера тут. Хоча якщо ельф буде, — його руки опускаються на мої стегна.

А потім він садить мене на свою ногу, якою прикриває одне місце. Положення таке ще, що голяка так не можна сидіти! Ось воно, справжнє прокляття драконів — вони після перетворення залишаються без одягу. Ще б. Поки обернешся на дракона, то порвеш усе на собі.

Полум’я розтікається між нами, зігріваючи тіла. Він ділиться своєю енергією зі мною, а я — своєю з ним. Бентежне відчуття здіймається в мені. Хочеться торкнутися його, провести рукою по його плечу, торкнутися м’язів преса. Губами притиснутися до його, відчувши його подих і владу.

Дурні думки, але не можу не дозволити собі пофантазувати. Особливо, коли він поруч. Хоч і гад лускатий, але гарний гад. І він врятував мені життя. І не тільки мені, але й доньці.

— Ні, краще сиди на мені. Ще застудишся, — каже він, коли я викручуюся в його обіймах.