5(1)

Під пильним поглядом трьох пар очей я сиділа навпроти. У кімнаті панувала тиша. На душі відчувалася тривога та певне спустошення.

У голові роєм гнітилися різноманітні думки. Сотню раз намагалася прокрутити цю ніч та події, що зі мною трапилися. Мене настигло повне нерозуміння. У кожному кроці та слові звіра - я чекала якогось підступу. Проте… Проте ніякого будь-якого погано вчинку не було. І це відверто насторожувало. Адже не могло бути такого, що перевертень міг просто з доброї ласки допомогти. Вони завжди жорстокі та кровожерливі. Однак, можливо, ще не пізно для цього, тому не потрібно робити поспішних висновків. Як відомо, що ці створіння, окрім кігтів та здатності швидко зцілюватися, мають - гострий розум, кмітливість, швидкість та надзвичайну міцність. Їхній дух не можливо зламати. Тому батько без зайвих вагань вбиває їх одразу. Так, вірність перевертнів дратувала деякий час мисливців, але згодом із цієї вади, наші люди змогли найти користь. Вони чудово розуміли, що варто, постійно робити спроби ловити відразу двох звірів. Поки одного катуватимуть, то інший не витримуючи болі співучасника - сам розповість усе, чого забажають від нього цієї миті. 

Я боялася, що мої припущення будуть хибними, не хотілося вкрай вірити, що такий звір здатен на добру справу. Бо час від часу зникають люди, тому сумнівів не було, що до цього доклали зусиль саме вони.

Шкірою відчувала татову злість, однак той не спішив мене лаяти, адже серед нас був чужинець. Тільки зараз помітила, що незнайомий чоловік з деякою цікавістю спостерігав за мною. Від нервування руками бгала край сукні. 

Краєм ока також вивчала чуже обличчя - блакитні очі з темними, ледь помітними, рисками дивилися трішки насмішкувато та зухвало, світле волосся, що інколи спадало на лоб, тим самим вчиняючи вільний настрій власника та акуратний ніс римського профілю з трохи помітною горбинкою. Чоловікові було приблизно не більше сорока років. На лобі виднілися дрібні зморшки, що зовсім не псували обличчя. А навпаки давали відчуття того, що людина має свої таємниці та переживання. Світлі брови були зведеними на переніссі. 

Чоловік з похмурим виглядом відвів погляд. Щось йому не сподобалося в мені. Здається, в цей момент я ще більше занервувала. 

- Мег, - порушив тишу, що ненароком затягнулася, суворий голос батька, - Познайомся, - махнув він рукою у бік, - Містер Вулф. Вельмишановний Джон Вулф, - блиснув очима та з деяким захопленням мовив далі: - Канадський фермер та підприємець. Чудовий батько двох дітей та мій двоюрідний брат.

Джон ніби й не бачив татового жесту. Куточки губ скривилися в усмішці й потім швидко опустилися.

- Радий зустрічі Меггі, - привітався він, - Напевно, ти уже не пам'ятаєш мене, однак я чудово знав тебе малолітньою вискочкою. Норовливою була, - усміхнувся, - Проте час йде і настає важливий період. Повноліття ти відсвяткувала, а отже мій братик має посвятити тебе у сімейні справи.

Я перевела зір на батька. Невже він усе розповів цьому чоловікові? Наскільки Джонові бодай щось можна довіряти? 

- Так коли твоє перше полювання? - запитав Джон.

Жестом батько відправив Неллі на кухню. Жінка метушливо покинула кімнату. Проте дихати стало ще важче. 

Мої вуста мовчали. Можливо, Джон запитує про звичайне полювання. Однак, його очі говорили про інше.

- Коли місяць буде у повні, - хмикнув батько, незадоволений моїм мовчанням, - Мег дуже розумна дитина і майстер цієї справи. Вона зараз не займається цією справою. Адже повинна психологічно підготуватися до цієї важливої ​​події. Тренування на певний час зупинені, проте згодом, думаю, що ми знову приступимо до цього. Бо зловити першого звіра самій, без сторонньої допомоги, украй важко та небезпечно. Але це такий своєрідний обряд - наше посвячення в мисливці, - батько перевів вже важкий погляд на мене, - Правда, дорогенька?

Слова били ніби батогом. І знову переживання та страх. Серце стискалося. Я боялася підвести родину та не впоратися. Він не пробачить моєї слабкості. Не зможе.

- Так, - крізь пелену відповіла я, - Можна піднятися до себе. Ви не проти?

Раптом мені стало погано. Голова закрутилася, а кімната стала обертатися в різні боки. Неллі, прийшовши з тацею, та обидва чоловіків миттю опинилися біля мене.

Мене наче роздирали на шматки. Легкі давило, а дихати було важко. Неллі за наказом батька побігла за ліками. Здається, вчора я зовсім забула їх прийняти. І це було помилкою.

Очі віддавали болем, а руки трусилися. Мене поклали на диван. Джон перелякано дивився та щось бубонів. Батько схопивши за руку, тихо говорив:

- Меггі, - прошипів він, - Невже знову не прийняла ліки вчасно, м? Та чому щоразу ти намагаєшся йти наперекір?

- Забула, - сиплим та ледве чутним голосом проговорила. 

Неллі швидко принесла необхідне. Тіло ломило, а кінцівки ледве відчувала. 

- Що за ліки? - оживився Джон. Він з підозрами дивився на нас. Батько не зволікаючи змусив прийняти таблетки. Через деякий час біль став відпускати, дихання повернулося, а я нарешті змогла прикрити від напруження очі. Наразі бракувало простого відпочинку на ліжку. Усі переживання здається погіршили ситуацію. Якщо ж раніше, у мене була звичайна астма, то зараз це більш страшне. Не знаю, що зі мною коїться, однак терпіти з кожним роком це не хватало сил. Проте триматися було необхідно.

- Не важливо, - відмахнувся, швидко забираючи таблетки, батько пішов геть з кімнати. Неллі побігла за ним. А я залишилася з Джоном на самоті.

- Уперше бачу такі симптоми, - зауважив він та присів поруч. Сірий костюм та сорочка ідеально вигладжена трішки дратували. Я не любила діловий стиль.

- А я ні, - відгризнулася, не відкриваючи очей, - З тринадцяти років відчуваю таке на собі. З кожним наступним гіршає та все важче проходить. Іноді приходиться пити дві або й три пігулки за раз. А там є побічні ефекти, - прикусила на мить язика. Йому не потрібно знати так багато. Ще не можу повністю довіряти Джону. Він таїть щось. Це я відчувала дуже добре.