4

Не помітила, як прудким махом мені увігнали голку під шкіру. Хлопець заглядаючи у вічі, безтурботно тримав мене, коли тіло обм'якло у сильних руках.

- Ось так, - останнє, що устигла почути перед тим, як відійти у забуття.

А далі…

Далі я прокинулася не у своєму ліжку та домі. За вікном світало. Кімната була затишною та у світлих тонах. Велика шафа та дзеркало. Панорамне вікно та чудовий вигляд. Проте погляд наткнувся на дещо інше. 

У самому кутку стояло крісло. Дороге та красиве. Відразу зрозуміло, що воно зроблене на замовлення та за власним смаком.

На ньому спокійно відпочивала молода людина, років двадцять. 

Хлопець мирно відпочивав.

Очі були закриті, а руки складені на грудях. Чорна гривка закривала частину обличчя. Хотілося виправити цю проблему негайно. 

Обличчя було серйозним, без тіні легкості. Біла футболка дуже обтягувала тіло хлопця. Виникало відчуття, що ще трохи - трохи й вона трісне навпіл.

А потім прийшло прозріння.

Швидко підняла ковдру і побачила, що на мені чужий одяг. Сіра футболка з веселим Мікі. 

 - У мене не було вибору, маленька, - тихо пробубнів хлопець, не відкривши очі, - Я ніс тебе під дощем і твоя білизна наскрізь була мокрою, а хворіти тобі ніяк не можна.

- Я не просила тебе, - прошипіла зло, - Збоченець!

Хлопець похмуро глянув на мене. Він не спав, а просто прикидався. Давав час на милування, навмисно. Знущається!

- Запам'ятай, маленька, ти - як жінка зовсім не викликаєш цікавості до себе, - хмикнув і повільно покинув своє місце, - Не в моєму стилі. Брудні дівчата не приваблюють.

Оглянула себе. Справді - руки були брудними та з краплинками крові. Ноги подертими. Але це не давало підстав ось так відкрито ображати мене. Негайно піднялася з ліжка. Поглядом обвела кімнату у пошуку своєї білизни, однак знайти будь-що так і не вдалося.

- Ганчірки немає, - знизав плечима та вийшов.

Як він сміє, так себе вести. Чудовисько. Хам і хуліган.

- До речі, ванна там, рушники також, - вказав нахабно на іншу кімнату, що була з іншого боку, -  Не потерплю нечупар у своєму будинку, - заглянув з поганою прихованою усмішкою на обличчі в кімнату.

- Я хочу піти, - проговорила в голос, - Негайно!

Хлопець повернувся. Але не з пустими руками. Він приніс дві сукні. Перша була світлого тону та з відкритим вирізом на груді. Хлопець уважно заглядав мені у вічі. Друга - зеленого кольору та з вільним кроєм. Вона була вільнішою та легкою на вигляд.

- Що це? 

- Сукні моєї сестри, - зауважив, - Після душу ти повинна одягти одну з них. По розміру не скажу, що можуть підійти, але в тому, що ти приїхала сюди - не можу відпустити.

- Не приїхала, а викрали, - уїдливим тоном додала я, - Годі цирку! Нічого не буду одягати з лап монстра! 

Чоловік примружив погляд карих очей. Господи, вони стали ще чорнішими, ніж до цього здавалися.

Він зробив велике зітхання, наче намагався заспокоїться й утримати свою злість. Ось тепер я зрозуміла, що не потрібно злити звіра. Я ж не знала на що вони здатні насправді. Батько тільки розповідав історії та свій досвід. Говорив, що тільки їхній погляд може позбавити людини розуму та контролю над собою. Головне - не дивитися в очі, адже це своєрідний виклик для них. І я порушувала цю заборону - з першої хвилини нашого діалогу.

- Що? - різким тоном пониженого з тихим ричанням голосом промовив він, - Хочеш показатися перед своїм хорошим, - зробив акцент на останньому слові. Вийшло ненависно та зло, - Батьком в такому вбранні або зовнішнім вигляді, мм? Так, будь ласка! Ще чого мені не вистачало, так це грати з тобою в дурні ігри! Мерщій у ванну та переодягнися. Потім відвезу тебе до твого дому. А далі сама. Зрозуміло?

Кинувши на ліжко сукні, він вилетів з кімнати. Під час розмови помітила, що очі декілька раз ледве не наливалися жовтим сіянням. Він розлютився не на жарт. Чи то слово “монстр” заділо його, чи то - моя непокора. Але мені байдуже! Він звір! Такі, як цей чоловік, не відчувають емоцій та кохання. Вони звикли підкорювати собі та керувати людьми.

Для них не існує межі та заборон. Батько завжди говорив, що людство та звірі - ніколи не зможуть спокійно існувати поряд. Адже війни між їхніми расами триватимуть повсякчас та завжди.

Швидко прийняла душ. На тілі були потворні синці та рука й досі віддавала болем. 

Нога, на щастя, стухла і тепер ніяк не доставляла дискомфорту. Хоча я думала, що з такою травмою взагалі не те що бігати, а ходити - не зможу. Але все обійшлося. Чудо!

Волосся були вологим та не дуже приємно прилипало до обличчя. Чужий будинок нагнітав усім своїм видом, вселяв почуття страху та небезпеки.

Швидкими рухами позбулася махрового білого рушника. Воно залишилося на підлозі. Тепер залишалося тільки вибрати плаття. Але тут проблем не виникало. Зелене - було шикарним та затишним. Навіть наперекір тому, що його дав мені цей тип, я все одно вирішила забрати його собі.

В голові не укладалось одне - навіщо йому мені допомагати? Ось яка з цього чоловікові користь? Але батько якось згадував, що просто так ці чудовиська нічого з панського плеча не роблять. А отже час покаже все!

Як тільки я одягла річ, до кімнати зайшов він. Ніби чекав того, як руки застебнуть останні дрібненькі ґудзики.

Раптово повітря просочилося злістю і стало украй важко дихати.

- Ще дещо, - ледь чутно кинув чоловік, - Ти в ніякому разі не повинна говорити батькові де була і хто я такий, - він запитально подивився на мене.

Здається, моє мовчання дратувало його, але я ніяк не могла підняти погляд.

Не хотіла. Це лякало. Адреналін, що був з ранку, цілком повністю зник у крові. 

Тепер залишився страх і непорозуміння.

- Зрозуміла, - нарешті зірвалося з моїх вуст.

- Добре.

На мені не було білизни й це моторошно бентежило. Тонка тканина щільно прилягала до шкіри, а серце колотило як божевільне. Все ж, я наважилася підняти погляд, проте краще б зовсім цього не робила - пекучий та наскрізь моторошний, він холодною водою вдаряв по обличчю. Напружені очі та руки - видавали настрій власника.