11(1)

Дощ не переставав лити як з відра. Божевільна стихія лютувала й не припиняла бити холодними потоками рідини по всьому тілу. Пронизливий порив вітру пройшовся по тілу й моторошно зливався з тремтінням. Мені було дуже холодно. Зуби клацали, а тіло покрилося у мить мурашками. Макс швидко крокував по вулиці, а я швиденькими кроками намагалася наздогнати велетня. Ну а що ще мені залишалося?

- Стривай! - мало не хлюпнула в калюжу.

Чоловік блискавично зупинився. Мені було страшенно не зручно бігти до нього в туфлях, які наскрізь промокли. Чорна футболка сильно тісно прилипла до тіла господаря і настільки облягла накачану спину і  міцні руки, що я трохи розгубилася. Хлопець тримав в руках куртку, він швидко вручив її мені. Карі очі дивилися проникливо, вони буквально проникали в саму глибину серця.

Тільки зараз зрозуміла, що мій одяг майже нічого не приховував, бюстгальтер просвічувався, а плаття ніби ганчірка ледве трималася на мені. Судомно ковтнула ком в горлі й поглянула на виріз сукні. Усе було відкритим та відверто промоклим наскрізь.

Максим повільно перевів погляд туди, куди тільки що я подивилася. Швидко схопила простягнуту річ й миттєво натягла на себе. Шкіряна куртка була вкрай широкою та великою, проте в цьому проблеми аж зовсім не помічала, адже вона чудово прикрила усі занадто відкриті місця. Зненацька у ніс вдарив запах мускату й туалетної води. Річ наскрізь пропахнула, хоч і на вулиці був всесвітній потоп, але аромат власника бив виразно й дурманив розум. Мимоволі торкнулася носом краю коміру й вдихнула неймовірний запах Макса. Хлопець помітив цю дію й здивовано поглянув на мене.

- Здається, вона пропахла сигаретами, а у мене алергія, - бовкнула що-небудь від несподіваного вивчення й прочистила горло кашлем. Макс від нерозуміння вигнув брову й обернувся назад. Не помітила, як ззаду на нас великою хвилею брудної калюжі летіла холодна вода, з боку швидким рухом проїхав модний автомобіль, лише голосний крик й противний вереск шин оголосив, що наразі ми залишилися зовсім одні у чужому містечку.

І ця машина була рідкістю. Ми йшли вулицею пів години, але ні громадського транспорту, ні бодай чогось чи когось, хто міг допомогти нам у такий час. Я почала дрижати від холоду. Шкіряна річ аж ніяк не гріла, а лише трохи захищала від пронизливого до кісток вітру та холоду. Чому раптом так змінилася погода?

Макс йшов попереду. Мої дрібненькі кроки у порівнянні з велетенськими та розмашистими, гігантськими  - це як крапля в морі, чи навіть гірше - в океані. 

Думати заважав сильний потік морозної стихії, що тільки й могла змушувати ні на мить не забувати, що уже осінь й незабаром зима. Однак запитання все-таки були та і якось миттєво почали тримати мою душу в полоні, тим самим не давати спокою на звичайне буття.

- Як. Ти. Тут. Опинився? - прокарбувала кожне слово, адже зуби ледве клацали, а моє тіло аж ніскільки не припиняло тремтіти.

Максим розвернувся й мигцем опинився біля мене. Підняла голову і в обличчя почала хлюпати сильними краплями вода, вії божевільно кліпали.

- Ти замерзла, - не запитання, а вердикт ситуації. Хлопець торкнувся вологими пальцями обличчя й протер мокрий слід, але він знову й знову приймав зловісну стихію на себе. 

Його руки були теплими, майже що гарячими. Зуби продовжували клацати, проте на мить затамувала подих, коли пальці чоловіка торкнулися вилиці.  Мимоволі притулилася до джерела тепла й наважилася подивитися в очі хлопцеві. Наші погляди одночасно зустрілися ... І я забула як дихати в прямому сенсі. Я бачила в його карих барвах свій порятунок й свою приреченість. Тільки зараз зрозуміла, що більше не зможу звичайно існувати без його проникливого погляду. Великий клубочок теплого потоку видихнули мені у лоб. Я перевела зір на пишні та намоклі вуста. Затамувавши дихання, спостерігала за тим, як дрібненька капля води повільно котилися за комір чорної тканини. Тисячі дрібних крапель всівали потужну шию чоловіка. 

Серце пропустило удар, коли повернувши туманний погляд на хлопця, помітила що у карому виру повільно проявлялися крапинки золота. Пульс стрімко набирав обертів, а руки чоловіка міцно тримали за талію. Навіть крізь, здавалося, тканинку я відчувала шкірою пекельний подих й полум'я Максима. Світ ніби зупинився. На цю мить тільки ми й ніхто інший.

Знову перевела зір на пишні вуста чоловіка, а потім - кинулася рятуватися в шаленому вирі темних, майже чорних із золотими іскрами, очей. Якби тільки вижити після таких почуттів. Ненароком облизнула губи. Холодний вітер неабияк боляче пройшовся по них, проте цього жесту вистачило аби звір задоволено заричав й подався вперед. Відчула шкірою приємне тепло, що ось-ось уже наближалося до мене. Від несподіванки закрила очі й пристала навшпиньки. Жадані вуста Максима були зовсім поруч. Ще трішки й станеться те, чого оминути було долею вкрай важко. Максим сильніше вп'явся пальцями мені у талію й притиснув сильніше до себе. Наша близькість була отруйною водночас, проте й разом з тим такою необхідною для нас обох. Здавалося, ми знайшли те, чого так шукали впродовж всього свого існування.

- Мег... - торкнувся майже губами моїх, він миттєво напружився й гарячий потік повітря моторошно опік ніжну шкіру. Серце мигцем пропустило удар й затріпотіло немов маленька невільна пташка у страшній клітці. Воно рвалося на волю...