Покоління кислотного дощу

Розділ 4 «Примітивне кліше або місце біля вікна»

Тримаючи велосипед і ліктем натиснувши виклик ліфту, Ярина дірявила на зачинених дверях чергове оголошення про комп’ютерного майстра. На фотографії виднівся ще один американський привабливий актор, який напевно б до суду подав, якби побачив куди прикріпляють його фото. Нарешті двері зі скрипом відчинились і дівчина, крекочучи, зайшла всередину. Ровер дзеленчав у її руках, коли Ярина намагалась пальцем дотягнутися до позначки четвертого поверху.

- Зачекайте! – крикнув хтось біля поштових скриньок і стрімголов побіг до ліфту. Ярина подумки матюкнулась.

Всередину завалився юнак – десь одного віку з її сестрою-третьокурсницею Яною. Він був у чорній толстовці та порваних джинсах. На ногах конверси, а на маківці кепка. Хлопець подякував Ярині за чекання та підморгнув. Дівчина насупилась і відвернулась від небажаного попутчика.

- Вам також на четвертий? – спитав незнайомець, поправивши спортивну сумку на плечі.

- Так. – Ярина старалась не дивитись на нього, а радше прискіпливо розглядати раму велосипеда: подрапану через численні падіння та вицвілу: через вічне стояння на балконі.

Ліфт повільно рухався догори, з кожним поверхом змушуючи дівчину напружитись до меж. Їй було страшно їхати у вузесенькій кабіні з незнайомим хлопцем, хоч яким б миловидним він не виглядав. Вона ненавиділа знаходитись з представником протилежної статі наодинці – винятками був батько та класний керівник. Ярина чітко відчувала як по шиї тік піт – реакція на присутність хлопця. Язик прилип до піднебіння від пересушеної ротової порожнини, а пальці, нігті яких прикриті червоним лаком, вчепились до ровера.

Ліфт нарешті зупинився і хлопець мило затиснув кнопку, щоб дівчина спокійно вийшла з велосипедом на сходову клітку.

- Дякую. – вона не хотіла цього казати. Щоб потім побачити усмішку з іскорками в очах юнака, який зупинився перед сусідніми дверима.

- Будь ласка. То ви моя сусідка? Я - Віталій, переїхав сюди недавно.

- Сподіваюсь вам тут сподобається, хоча відверто кажучи, це не найкращий вибір для житла. – Ярина поставила ровер на землю та розвернулась, щоб подзвонити у двері. Витягнула ключі, подавши сигнал додому, що це вона, та відчинила двері. Присутність хлопця позаду не зникла – він досі гіпнотизував їй спину, стоячи за два метри.

- А ви не представитесь? – Ярина заштовхнула велосипед у коридор квартири і обернулась, наостанок подарувавши незнайомцю нищівний погляд.

Зачинивши двері, дівчина повільно з’їхала ними донизу, але не помітила сідла, що стовбичило надто близько до її чола.

- Та йопересете! – крик озвався луною у квартирі і папуга Квіточка зацвіркотіла їй у відповідь. Яна вийшла з кухні при повній параді: під цим Ярина розуміла – ідеальний одяг: випрасуваний, чистий, та ідеально по фігурі 90-60-90. Яна була висока, близько 175 сантиметрів, плечі та стегна були однакові, а талія здавалась немов була стягнута корсетом – настільки що Ярина ніколи не помічала на ній складок – лише ідеальний прес. Сестра змінила зачіску – волосся стало каштановим, а не рудим, та довшим – майже до ліктів. На обличчі не було тонального крему, лише трішки туші та червона помада. На Яні коротка спідниця у клітинку синього кольору та білий гольф. На ногах Яринині тапочки з сонечками по центру.

- Ти не вмієш нормально жити, правда, сестричко? – вона кинула курити, помітила Ярина. Голос став іншим, більш дзвінкішим.

- Чому на тобі мої тапочки? – дівчина досі трималась за чоло, куди щойно вгрілась. У голову замість «Як я рада тебе бачити!» прийшла лише така в’їдлива фраза.

Чоло досі боліло. Не дай Боже, вилізе синяк, тоді поїздка у Підгорецький замок перетвориться на комедійне шоу «Познущайся з Ярини» з її постійним ведучим Марком. Хоч як б вона і не хотіла їхати – тато буквально змусить збирати речі. Ярина ніколи не любила шкільні поїздки. Товктися в автобусі по безкрайніх ямах українських доріг, вислуховувати регіт з гальорки, де завжди заправляв Марко чи мовчки терпіти знущання Павла, який як на зло сідав завжди позаду.

- Не на таке вітання я сподівалась. – сказала Яна і подала руку сестрі. Ярина піднялась на ноги і зо дві секунди пропалювала сестру поглядом. Знизила плечима і міцно обняла за стан. Яна тихо засміялась і скуйовдила розпатлане, через швидку їзду на ровері, волосся сестри.

- Як ти? – дівчата зайшли до вітальні і всілись на улюблені місця – Яна на край дивану, а Ярина – у масивне крісло у кутку. – Чого ти раптом вирішила приїхати?

- Та, от скучила за вами… - вона дивно ховала руки за спину і погляд не затримувався на Ярининому обличчі довше трьох секунд. – «Перлина біля моря» може деколи і надоїсти.

- Ніколи не зрозумію, чому ти вирішила вступити до ВУЗу в Одесі. Ну там, Київ, Івано-Франківськ – максимум. Але Одеса…. Це ж так далеко!

Яна підперла голову кулаком і знову стримала усмішку. Менша сестра завжди була веселішою за неї. З самого дитинства схожі, мов дві краплі води дівчата всередині були протилежностями. Ярина любила бешкетувати, ганяти з хлопцями у футбол, ходила на карате та боротьбу, коліна завжди були побиті і заклеєні пластирами. Вона не любила вчитись і погані оцінки поступово стали звичним явищем для батьків, що ніяк не могли у це повірити. Менша донька доцентів хімічного факультету справжнісінька хуліганка.

На противагу їй була Яна. Старша і спокійна, кругла відмінниця і донька, яка пішла по стопах обох батьків. Вчителі не могли натішитись її постійним перемогам на олімпіадах, виграних кубків з конкурсів та навіть золотих медалей з волейболу. Яна була ідеальна. Ярина хотіла її за це ненавидіти, але не могла. Старша сестра замінила їй маму, коли це було потрібно і ніколи не відмовляла допомогти зробити домашнє завдання. Підтримувала у важкі моменти і  справді була їй хорошою подругою, а не тільки старшою сестрою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше