Якого ти роду, або два виключення

****

– Та яка ти дівчинка? – здивувався хлопець. – Коли ти на людину зовсім не схожа – викапана кочурка! Хоча… на опудало ще трохи подібна.

– Будеш обзиватися, – з люттю випльовуючи образу, просичала. – Так і залишишся стояти! І ніхто тебе не визволить, бо я ці віти добре зачарувала.

– А-а-а! Це, виявляється, твоїх рук справа! То ти відьма!!!

Дівчисько мовчки задерло догори кирпу та демонстративно відвернулося. Птах же намагався визволитись з міцного полону, смикаючи занімілі кінцівки, але марно.

– Ну добре, відьмочко, – благальним, майже винним голосом промовив. – Вибач, я справді на хотів тебе образити. Просто ти мене налякала.

Цієї миті дівча обернулося та всміхнулося, а хлопець відчув, як сповзають віти, що тримали його в полоні. Він похитнувся і, не в змозі втриматися на затерплих ногах, розпластався на землі.

– Чаровниця, – почув він згори. – Я не відьма, а чаровниця.

– Хай так, – погодився.

Птах розтирав руки, намагаючись повернути їм чутливість, а руда тим часом відверто його роздивлялася.

Вона дивилась на цього дивного хлопця і не могла взяти до тями, звідки він тут у лісі такий витончений, випещений взявся. Ще й у такому багатому вбранні. Для повного комплекту йому ще білого коня зі срібною збруєю не вистачає, адже від нього за версту несе високорідністю.

– Ти хто? Якого роду? – поцікавилася.

Хлопець підвівся, обтрусив сильно запорошений, але безперечно дуже дорогий камзол та, гордовито піднявши гостре підборіддя, відрекомендувався:

– Я – Птах з роду Скелястих Воронів, що мешкає у горах біля Південного моря.

– О-о-о-о! – очі дівчини округлилися від здивування. – Оце тебе занесло! Південне море – це ж край світу! А в Скелястих горах, я чула, живуть справжні чаклуни: Чародії Ночі та Темряви. Вони всі, як один, чорні, похмурі, суворі та злі. То ти один з них? Чародій?! – останню фразу вона вимовила з щирим захватом.

Хлопець, тяжко зітхнувши, кивнув і, не приховуючи смутку в голосі, проказав:

– Я виключення… – і чомусь вказав на своє сніжно-біле волосся, сплетене в довгу тугу косу. – А ти якого роду? – перехоплюючи ініціативу, спитав.

Руда помітно знітилася, проте все одно з викликом представилася:

– Моє ім’я – Векша! І я з роду Лютих Сіромахів! Це дуже славетний мисливський рід з букових лісів на Півночі.

Птах ледь стримався, щоб не розсміятися та врешті з посмішкою підсумував власні висновки:

– Я думав, що ти лиска. Така ж руденька та прудка. А виявилося, що зустрівся з білицею ще й вовчого роду. Дивина та й чудасія! І дуже цікаво, як це серед мисливців, далеких від магії, чаровниця народилася?

– Не повіриш, але я теж виключення! – сміючись відповіла схожа на кочурку дівчинка.