1

                           1

Оленка змалку була щирою та веселою дівчинкою. Вона дуже любила читати і мріяла про велике та щире кохання, від якого захоплюватиме подих. А хто ж про нього не мріяв, хіба що ледачий, або черствий сухар. 

Дитинство Олени не було небачено щасливим, але й зовсім поганим його теж не назвеш. Дівчинка з самого пупня знала, що таке батьківський алкоголізм та п'яні вибрики. Так само вона знала, якою буває материнська любов і турбота. Вона з мамою та сестричкою частенько бігала ночувати по сусідах та родичах. Їй було байдуже де — лиш би поспати. 

Дівчині так хотілося провести теплий вечір у родинному колі, а згодом — випивши чашку гарячого какао зануритися у ніжну, м'яку постіль. Їй так бажалося мріяти про щось таке глибоке та безмежне. Але реальність у дівчати була геть іншою та не походила на те омріяне, безхмарне, щасливе дитинство.

— Олено, годі тобі вже крутитися, вляжся! — роздратовано шипіла старша сестра, болісно штовхаючи меншу в бока. Від раптового болю Олені хотілося закричати, проте вона розуміючи, що ризикує цю ніч знову спати на вулиці, мовчки закусила губу та старалася лежати без руху, аби не розгнівати Любку, бо буде біда.

Любка не була колючкою, ні. Вона щиро любила меншу Оленку, іноді ревнувала її до батьків, але не тримала зла. Любка була доброю та енергійною дівчиною, але її бісило те, що відбувалося в їхній сім'ї. Люба інколи звинувачувала сестру за те, що вона невчасно з'явилася на світ, і що саме через неї, матері з двома дітьми не було куди подітися. От якби була одна Любка… Дівчина гнала отруйні думки якомога далі, але попри любов до меншої Оленки, їй хотілося аби її просто не було.

— Люб, я пити хочу — боязко шепотіло дівча, боячись розгнівати старшу сестру.

— Яке пити? Спи вже, бо зараз тітка Віра напоїть! — розлючено заявила Люба, штовхаючи Олену в бока. — Теж мені, царівна. Подякуй, що цього разу не на вулиці під кукурудзою ночуєш. 

Відриваючи присохлий до піднебіння язик, першокласниця Олена згадала, як пару днів тому, вони з мамою та сестрою ночували під кукурудзою в сусідському дворі. А минулої ночі вона не спала взагалі, бо батько бив маму та намагався ремнем відлупцювати неслухняних доньок. Добре, що вони вміють швидко бігати, от через це минулого разу не перепало, чого не скажеш про маму.

Мама… вона найкраща у світі. Добра, ввічлива та безмежно турботлива. Єдине, з чим їй не пощастило — то це з чоловіком, батьком її дітей. А ще зі злиднями, в яких доводилося весь час сидіти. Матуся, яка мала вищу освіту та золоту, шкільну медаль, гарувала на двох роботах, аби сімейству не довелося померти з голоду. І жодна з робіт не була її покликанням. Але коли сім'я голодна, то обирати не доводиться і робота посудомийки в ресторані куди краща, ніж перспектива померти з голоду вдома, дивлячись на свій червоний диплом технолога.

Олена лежала, а на новому місці сон до неї ніяк не йшов, хоч очі заклей. Так маленька першокласниця, яка ще не встигла нічого побачити в житті, уже чітко розуміла, що таке ненависть. Вона люто ненавиділа горілку та свого злого батька, який, мабуть, народився вже з пляшкою в руці. Дівча мріяло, аби настав той день, коли горілка зникне, а батько-алкаш перетвориться на люблячого та доброго чоловіка. Як вона не рахувала дні, скільки вона не загадувала бажань, а вони все не здійснювався — батько пиячив з кожним днем все більше.

— Спи вже, набридла — схопила Любка малу Олену за косу та так сильно, що мала аж зойкнула. 

Сльози потекли градом з дитячих очей, чи то від болю, чи то від образи на весь світ, який прийняв її холодно та жорстоко. Рахуючи подумки до десяти, дівчина уявляла, як вона виросте і стане відомою співачкою. Їй уявлялося, як вона побудує новий, двоповерховий будинок та закодує батька. Вона не знала, що значить оте загадкове "закодує", проте знала напевне, що батько після цієї події одразу стане ідеальним, як у її подруги Свєтки. Олені самій не вірилося, що колись настане той день, коли в їхньому домі не буде оковитої.

Той день-таки настав. Коли Олена була у восьмому класі, батько-мучитель отруївся оковитою. Хай там як не було, але вона попри свою ненависть його дуже любила. Дівчині було страшенно жаль батька-мучителя, але доводилося прийняти дійсність такою, якою вона була.

Коли пройшло кілька місяців після смерті батька, Олена збагнула, що почала дихати на повні груди. Їй уже не страшно повертатися додому зі школи, вона могла спокійно вчити уроки та допомагати мамі по господарству. Їй уже не було соромно запрошувати подруг додому, адже батька, який позорив її перед дівчатами більше не було. Інколи дівчина уявляла, що якби батько був живим, то вона б не жила у спокої. У Олени перестали самовільно труситися пальці рук і вона почала нормально вимовляти слова, без заїкання.

— Я більше ніколи не буду заручницею в чоловічих руках! — думала собі Олена. Не дивлячись на свій досить малий вік, дівчина уже чудово розуміла, що люди можуть залежати одне від одного.

Олена дивилася на Любку та її родину. Чоловік у сестри був спокійний та лагідний, але сильно пиячив. Його не тримала спільна з Любкою дитина, він просто пиячив. Люба спочатку вмовляла, ридала, погрожувала. Але не збиралася їхати з міста у село, ще й з малою дитиною. Тому і пливла за течією. А згодом у її житті з'являлися "попутні" чоловіки: один, другий, третій, п'ятий, а свій тим часом пив, пив, пив.

Бачивши це все, Олена все менше хотіла пов'язувати себе з чоловіком, хоча, потай мріяла про красиве кохання, принця на коні та щасливу родину.

Дівчина хотіла отримати вищу освіту. Вона цілодобово сиділа за підручниками, а у вільний час ходила в музичну школу грати на піаніно, а ще малювала картини.

Дівчина любила гратись із ляльками і намагались виготовляти їх самостійно, адже грошей на таке задоволення у неї не було, а іграшок їй ніхто й ніколи не дарував і не купував. У неї було дитинство, знайоме багатьом дітям дев'яностих. Постійні злидні та дефіцит навчили Олену перешивати старі речі та давати їм нове життя.