8

Оленка влаштувалася нянею до Любчиної подруги. Дівчина за сумісництвом ще й навчалася, але після успішної здачі державних іспитів та звітного концерту, Олені було легше приділяти увагу та час маленькій Таї, якій щойно виповнився рік. 

Диплом з відзнакою зігрівав дівоче серце та викликав почуття гордості та власної значущості. Попри любов до роботи нянею та до маленької Таї, перед Оленою поставили нову умову — влаштуватися на роботу за фахом, інакше її диплом "прогорить" і уже через півроку буде недійсним. Олена, попри власне небажання, влаштувалася в музичну школу свого району на тимчасове, декретне місце. Там сувора директорка дівчині заявила одразу:

— На перший час попрацюєш на заміні, а якщо ми сподобаємось одна одній, то знайдемо для тебе й постійне  місце під сонцем.

Олена з одного боку була щаслива, адже вона могла працювати за освітою ще й біля свого дому. З іншого боку, її мучив той факт, що від маленької Таї доведеться відмовитися, а вона так прикипіла до крихітки душею. Але діватися було нікуди і дівчина обрала роботу вчителем музики, хоча й довго вагалася. Прийшовши додому після першого робочого дня в музичній школі, дівчина була настільки знесиленою, що роззувшись у передпокої не могла підвестися зі стільця, який стояв біля самісіньких вхідних дверей. Ватяні ноги та руки дівчини не давали їй поворухнутися та зрушити з місця. Через кілька хвилин Олена збагнула, що перед нею валяються лаковані, червоні жіночі туфлі на високих підборах. Таких в дівчини ніколи не було. "Як він дістав той Андрій зі своїми дівками" думала про себе Олена, підіймаючись з місця та прямуючи до своєї кімнати. Відчинивши двері, дівчина побачила в їхньому ліжку Назара з яскравою білявкою, яка чимось нагадувала ляльку барбі. Він був такий щасливий та веселий. Дівчина ніколи раніше не бачила Назара таким.

— Як ти міг, скотина! — дівчина не розуміючи що робить, підбігла до парочки та почала гамселити обох своєю сумкою в якій були книжки та продукти. — Наволоч, придурок! А ти що вирячила свої фарбовані очі, овечка! — перекинулася Олена на суперницю. — Думаєш, щастя вхопила — та хрін там! І тебе використає, обдере як липку і будеш потім своїми виряченими очима кліпати, тільки нафарбуватися буде ні чим — такий не заробить тобі навіть на косметику! — від відчаю кричала Олена, все що накипіло, лиш би не заплакати. Дівчина швидко зібрала найнеобхідніші речі та документи і побігла не розбираючи дороги. Вона побігла, а її законний чоловік залишився зі своєю хвойдою на їхньому ліжку. Він навіть не думав Олену зупиняти. Назар не збирався виганяти свою супутницю.

Дівчина ніколи раніше не почувалася такою приниженою. Їй було прикро за себе й за те, що вона в прямому сенсі слова стелилася перед Назаром. По-перше Олена страшенно боялася чоловіка і не хотіла зробити щось йому наперекір, аби зайвий раз не розгнівати. По-друге вона намагалась все робити ідеально: бути ідеальною дружиною, господинею та відмінницею у навчанні. Люблячий та чуйний чоловік пишався б такою дружиною, як Олена, але дівчині помітно не пощастило зі супутником життя.

Оленка з невеличким пакетом та колючим клубком у горлі приїхала до Любки. На щастя, сестра була вдома і дівчині пощастило її застати. Здивована Люба запитала меншу сестру:

— Ти вирішила піти від нього?

— Так, — ледь промовивши уголос, покивала головою Олена.

— Що я можу тобі сказати — давно пора — заспокоїла Любка.

— Він мені зрадив! У нашій квартирі на нашому дивані. На нашій весільній постелі — не втрималася від розпачу та образи дівчина й вибухнула гірким плачем.

— Так, і чому це мене не дивує? — не чекаючи відповіді, Любка задала сама собі риторичне питання. — Оленко, заспокойся, чуєш! Ну так, прикро, але не ти перша і не ти остання. Та й за ким плакати, за тираном і альфонсом? Він вирішив питання з комуналкою? Чи, можливо, він знайшов хоча б якусь роботу? Чи, може, ви з ним постійно про щось розмовляєте, домовляєтесь, вирішуєте? А може він твоя опора та підтримка? Чи грошей він тобі купу дає, возить на відпочинок? От бачиш, на жодне питання ти не маєш позитивної відповіді. Все з точністю та навпаки! 

— Я знаю! — похитала головою Олена. — Знаю, але ж він мене уб'є, якщо я піду проти його волі. Чи тобі з Леською шкоду заподіє. А за маму мені навіть страшно подумати, — схлипуючи вимовила Олена.

— Нічого він не зробить, це лише маніпуляція. — сказала Любка.

— Ти знаєш за  що його з охорони виперли? Ще й у нього умовна стаття, — приголомшила Олена старшу сестру. — Він коли працював у охороні, то підстрелив клієнта в ногу за те, що той йому дав недоречне зауваження. А ще у нього є кредит на кілька тисяч. Один, принаймні, точно. Він виплачував постраждалому матеріальну компенсацію. Ось чому він не йде на офіційну роботу — через умовний термін та кредиторів, які забиратимуть всю зарплату. Я не знаю де він тиняється днями й ночами: чи по клубах, чи по казино, але ж за які гроші? Чи можливо займається якимись підставними справами.— сказала Оленка.

— Давно ти про це знаєш? 

— Не так давно, як би того хотілося. Пару тижнів тому, Андрій мені розповів. Після чергового побою. Коли Назар розізлився, що я не приготувала йому м'ясні млинці, які просто не мала з чого приготувати. — Олена задрала кофту.

Любка побачила на тілі сестри з десяток синців: на руках, ногах, спині. А на шиї залишилися сліди від пальців, свіжі сліди.

— Олено, втікай, поки він тебе не убив в пориві злості. Ти ж бачиш, що з часом він стає все більше агресивним. Навряд чи ситуація зміниться на краще. Він не зміниться.

— Я знаю… Він ніколи мене не кохав, не цінував і не поважав. Я знаю і те, що він одружився на мені лише заради того, щоб насолити своїй коханій, яка тягла з нього всі жили та знущалася. А він, ніби, мститься тепер мені за неї. Ніби це не вона, а я зводила його з розуму та не давала життя.

— Хай там як, але то його проблеми. Вони тобі не потрібні, так само як і він. Нема чого тобі з ним жити.

— Але ж наші односельці мене засміють — заперечила Олена.