11

Олена вже другий тиждень сиділа у засідці, яку їй надала Світлана. Дівчину розривало навпіл почуття провини за все, що коїлося в Любчиному та Лесиному житті. Олена виходила на зв'язок із сестрою по телефону та довідалась, що розгніваний Назар у пошуках жінки, підпалив Любчину квартиру, та ледь не вбив маленьку Лесю. Дівчинка дивом залишилася жива, але в тяжкому стані, з численними опіками перебувала в лікарні. Люба написала заяву на злочинця в поліцію, а свідки підтвердили, що на світлинах саме цей чоловік, який облив та підпалив квартиру номер 105. Олена теж хотіла написати заяву на Назара, але ж як? Паспорта вона не мала, побої не особливо кидалися в очі, а то і взагалі деяких вже не було видно. Що показувати експертизі. А писати заяву: "Мій чоловік аб'юзер" не було сенсу, адже поліція неохоче бралася за сімейні розбірки. В них завжди була заготовлена на такі випадки суха фраза:

— Коли уб'є — тоді і приїдемо.

Справді, було б дуже смішно, аби не було так сумно.

Дівчина не могла показатися, тим самим здати своє нове сховище, адже мучитель міг підстерігати жінку де завгодно. Тим більше, якщо він серед білого дня підпалював квартиру та погрожував гранатою, то від нього можна було очікувати всього, що завгодно.

Дівчина не могла навідатися до Любки та маленької Лесі в лікарню, вона не могла поїхати до мами — Олена не хотіла їх наражати на небезпеку. Навіть на роботу дівчина не ходила, аби через неї ніхто не постраждав, і щоб добряче не отримала на горіхи вона сама. 

Сумні думки дівчини перервав Олег, який своєю усмішкою засяяв усю квартиру:

— Танцюй, у тебе є паспорт!

— Дякую! — Вигукнула вдячна Оленка та кинулася обіймати хлопця.

Їхні обійми були незрозумілими для обох і тривали, здавалося, вічність. Олена з жахом розуміла, що в такій складній ситуації, вона дивиться на хлопця найкращої подруги, зовсім не так, як потрібно. Вона розуміла, що це не є нормальним і не можна зазіхати на чуже. Дівчина списувала все на те, що в такий складний у її житті період, вона в чоловікові бачила лише захисника та підтримку, не більше того.

Про що ж думав Олег, коли не відпускав Олену, невідомо, але те, що дівчина була міцно зажата його сильними руками, говорило про дві речі: або він її щиро жаліє, або відчуває до Олени те саме, що й вона до нього. 

Олег просто був поруч і допомагав. Він думав, що тільки-но в житті Олени розпогодиться, то він одразу ж забуде про неї, як про страшний сон і зможе щасливо жити зі Світланою. Хлопцеві нічого не залишалося, як сліпо вірити в цю версію і сподіватися, що це неочікуване притяжіння зникне геть з його серця та голови.

Дівчинка Леся поступово приходила до тями та відчувала покращення. Відносини між Оленою та Любкою ставали дедалі більш напруженими, адже Люба, хоч і не казала цього вголос, але вважала сестру винною в тому, що трапилося. Та й Олена розуміла, що племінниця та Любчине майно постраждали саме через неї. Якби вона нікуди не втікала та не злила Назара, то нічого подібного б не трапилося. Хоча, Олена й досі не часто виходила на зв'язок з рідними, але і Люба вже не поспішала телефонувати Олегові чи Світлані, аби поговорити із сестрою. В один момент все змінилося і кожен став сам за себе — Люба за себе, а Олена — сама по собі.

Тим часом Назар відсиджувався то в одних знайомих, то у інших, але вважав, що саме Олена винна у всіх його негараздах. Чоловік продовжував її люто ненавидіти та бажати їй смерті. Назар мріяв, що одного прекрасного дня, Олена зникне з лиця землі і йому можна буде спокійно жити своїм життям. Він ще не знав, що на нього вже лежать дві заяви в поліції і додому йому краще не повертатися.

Бачила й Світлана, що з її Олегом щось відбувається. Він став зовсім не таким, як був раніше. Він був таким же дбайливим до неї, але щось було не так. Він був фізично поряд, але морально знаходився десь далеко і, на жаль, зовсім не з нею.

— Олеже, ти за щось на мене ображений? — Запитувала Світлана, яка щиро не розуміла, що відбувається.

— Що ти, Світланко, усе добре. Просто видався важкий день! — Ніяковіючи виправдовувався Олег.

— І день, і тиждень, і місяць — відповідала Світлана, розуміючи, що відносини з чоловіком, якого буквально вчора вважала ідеальним, ставали дедалі більш напруженими.

— Чому ти змушуєш мене вибачатися, коли я перед тобою ні в чому не завинив? — Запитав Назар, розлючену Світлану.

— Ти став зовсім іншим! Ти став байдужим до мене! Якщо ти думаєш, що я миритимусь із твоєю байдужістю, то ти глибоко помиляєшся! Про мене мріють багато чоловіків і ти лише невелика перешкода для оточуючих, яка дуже скоро зникне геть, — кричала на емоціях Світлана.

— Я буду дуже радий, якщо ти дійсно знайдеш чоловіка своєї мрії, і я не буду деспотом, який силоміць триматиме тебе в полоні! — Сказав Назар, грюкнувши за собою дверима!

— Ой, та не дуже вже й хотілося! — Викрикнула в порожній слід Світлана, ледве стримуючи сльози.

Олена спостерігала за всією картиною і розуміла, що в певній мірі вона є винною в тому, що відбувається з її подругою. Вона про все на світі раніше могла поговорити з Любою та Світланою. А зараз? Зараз Любці не до розмов та й злиться вона на сестру і її можна зрозуміти. Про Світлану в цій ситуації взагалі не йшлося. 

Отримавши новий паспорт на дівоче ім'я, де Олена була незаміжня, дівчина вирішила дати спокій подрузі та її хлопцеві. Але як же не хотілося покидати те місце, де в таких обставинах їй довелося відчути справжню ніжність та тепло.

 — Але далі так тривати не може! — Бубоніла собі під носа дівчина, збираючи найнеобхідніші речі. — Так мені й нічого не доводиться досягти у власному житті. Там де я — постійні проблеми, негаразди та сльози. Мені набридло бути причиною всіх проблем оточуючих. Щось та буде, ще ж ніхто не помер від голоду та безробіття, — захлинаючись від сліз, ридала дівчина не знаючи від чого її сльози: від несправедливої долі чи розбитих на маленькі шматочки, порожніх сподівань. Востаннє оглянувши квартиру Олега та Світлани, Олена забрала невеличку дорожню сумку та захлопнула за собою двері, залишивши ключі в коридорчику. Вона більше ніколи сюди не повернеться...