20

Наступного ранку Олена першим ділом поїхала до матері в лікарню. Після відвідин мами, дівчина відправила її спеціалізованим автомобілем до платної столичної клініки. Трохи заспокоївшись, що мати тепер буде в надійних руках, молода жінка відправилася на квартиру, де вона жила з Назаром. На щастя, замки залишилися старими, тому дівчина без проблем потрапила до помешкання, в якому колись так мріяла бути щасливою. Зайшовши до квартири, Олена помітила, що тут страшенний гармидер та безлад. Дівчина побачила серед мотлоху на підлозі, жіночі речі та білизну. Розкидані по кімнаті помади та розчіски вказували на те, що тимчасова господиня не переймалася порядком та не особливо дбала про господаря оселі.

— Як так можна жити? — Задала Олена риторичне питання в порожнечу. — Хоч би не забути, за чим я сюди прийшла. — Продовжила бесіду сама з собою, молода жінка.

Олена стала ритися в шухлядах, в надії знайти свої документи та справжній паспорт. Через кілька хвилин пошуку, дівчина тримала в руках те, за чим повернулася на квартиру. 

— Нарешті, мої документи! Мій паспорт, диплом, додатки. Ура! — Як маленька дитина, Олена підскакувала догори, ніби, м'ячик. В пориві радості, дівчина помітила серед речей в шухляді весільні фото та відео диски. На одному подиху, вона зібрала все в один пакет та кинула в раковину. Вже за мить, пакет у якому помістилися весільні спогади, спалахнув синім пламенем. Чорний дим утворював страшенний сморід, ретельніше стираючи всі спогади, які були пов'язані з весіллям, яке розділило життя на "до" та "після". Дівчина заметалася по квартирі у пошуках весільних атрибутів, аби знищити їх назавжди. Знайдена фата, діадема, набір прикрас — в одну мить опинилося на дні сміттєвого пакета, який молода жінка викинула прямо з вікна.

— Більше ніколи! Я сюди не повернусь більше ніколи! — Переконуючи Всесвіт, запевнила молода жінка. Це кінець. Зі спокійною душею, дівчина замкнула квартиру та спіймала таксі. Олена ніколи раніше не користувалася послугами таксі, але зараз новий етап в її житті. Тепер можна було дозволити собі багато того, про що раніше можна було лише мріяти.

Повністю опустившись у свої думки, Олена не помітила, як приїхала до СІЗО.

— Ваша зупинка, пані, — люб'язно сказав водій таксі.

— Дякую! — Промовила Олена, виринаючи зі своїх далеких думок та тяжких спогадів. — Ось, тримайте. — Протягнула дівчина таксистові 100 гривень….

— Вам до кого? — Запитав військовий на прохідній СІЗО.

— Мені на побачення! — Відповіла Олена, назвавши особу, до якої вона прямує.

— Одну хвилинку, очікуйте! — Чоловік відволікся на розмову по внутрішньому телефону. — Проходьте!

За мить молода жінка була у кабінеті слідчого, а через годину, вона отримала побачення зі своїм мучителем. На неї жалісно дивився той, хто не так давно вважав себе непереможним та безстрашним. Жалюгідна картина викликала у дівчини холод та відразу. В якийсь момент їй захотілося розвернутися та піти, але, все ж, Олена взяла себе в руки та сіла за переговорний стіл.

— Ти? — Здивовано запитав Назар.

— Як бачиш! — Кинула жінка у відповідь.

— Я думав, що ти більше ніколи не захочеш мене бачити. — Сказав чоловік.

— Правильно думав.

— Пробач мені, Оленко. Я перед тобою дуже винен і хочу спокутувати свою провину. Я готовий змінитися, тільки повір у мене і дай мені шанс, я тебе більше ніколи не ображу. Я знаю…

— Досить! — Перебила чоловіка Олена. — Я сюди не за цим прийшла, аби слухати твої порожні слова. Я у справі. Перше, про що я хотіла сказати — я подала на розлучення. Адвокат уже оформлює папери, тобі треба лише поставити підпис згоди. Якщо ж ні, то я буду претендувати на розподіл майна, хоч і квартира твоїх батьків, але ж вона офіційно подарована тобі, виявляється. Друге, я дала свідчення проти тебе і тому, в знак мого тобі прощення, посидиш на пару років довше, подумаєш про свою поведінку і про те, що й коли було не так. І третє — ненавиджу, — немов ядовита гадюка прошипіла дівчина, підвелася та пішла. 

Дорогою до Любки, Олена прокручувала у голові зустріч зі своїм катом, який буквально нещодавно вважав себе непереможним, а тепер сидів як побита, бездомна собака, яка вимагала жалощів та підтримки. Чуйна Олена не очікувала від себе такого, адже їй зовсім не було жаль колишнього чоловіка, який залишався законним лише по документах. Дівчина раділа так, ніби вона зі своєї шиї скинула тугу удавку, яка з кожним днем давила все міцніше й міцніше. Непереможний кривдник сидів так само, як сиділа колись Олена, не розуміючи, за що їй випали всі випробування.

— Як усе пройшло? — Прямо з порогу запитала Любка. 

— Нормально, — ледве вичавила стомлену посмішку Олена.

— Я ж бачу, що щось не так. — Продовжувала йти у наступ старша сестра.

— Трохи стомилася, але не знаю як більше: фізично чи морально. Мама вже в столичній лікарні, проходить обстеження. На розлучення подала. Документи забрала. І у того була.

— І що він тобі наспівував?  

— Як завжди, забивав баки, що змінився, що сім'я для нього тепер на першому місці, щоб я повірила, пробачила і заживемо.

— Так, заживете...якщо не вбив, то після тюряги точно доб'є.

— Вже не доб'є, — усміхнулася Олена, знімаючи верхній одяг. — До речі, не буду довго затримуватись і тебе відволікати. Завтра поїду назад. — Посміхнулася Олена.

— Може ще залишишся?

Дівчина негативно покивала головою та пішла у ванну.

Наступного вечора осінній Київ зустрічав молоду утікачку, яка поверталася в сонне, холодне місто повноправною власницею свого життя. Тепер Олена не боялася перевірок на вокзалах, або деінде, адже вона мала власні документи. 

Вдома її зустріла порожня кімната і в якийсь момент дівчина зловила себе на думці, що треба обов'язково завести кота. А ще, попри те, що Олена полюбила свою роботу в ресторані, вона зрозуміла, що там стало затісно. Не про таку кар'єру вона мріяла. Якби філармонія, або театр. Так, можливо, там менша оплата праці, але ж. Повернення на пару днів до минулого життя, дало молодій жінці чітко зрозуміти, чого вона і хоче і з чим не бажає миритися. Не довго думаючи, дівчина набрала номер телефона Артема: