6

– Ельвін, – не надто вдоволено обсмикнув мене наречений.

Я обернулася, посилено намагаючись взяти себе в руки:

– Псування одягу і спробу намочити ліжко ви мені теж можете пояснити? – поцікавилася спокійно.

– Покарання за непослух!

– Але непослуху не було. Це я наказала одягнутися. Він послухався. А тепер нехай прибере мокре ганчір'я, коли вже охоронці роздерли штани. І поясніть мені, будь ласка, навіщо вкладати його в ліжко. Хіба його не повинні оглянути лікарі?

Замість відповіді двері відчинилися, пропускаючи дівчину. На мою думку, вчорашню... або дуже на неї схожу фривольністю вбрання та розпусним вогнем в очах.

У погляді Ердана промайнуло стільки ненависті, огиди. Якогось смирення, зовсім недоречного в цьому сильному, вольовому обличчі, в цих несамовитих очах!

Він знав, що нічого не зможе змінити. Знав, що буде так, як завжди.

І перш ніж встигла збагнути, я виступила вперед:

– Ні!

– Ельві? – здивовано перепитав принц.

– Ви хотіли переконатись, що я його контролюю. Ви в цьому переконалися, – я навіть зробила невеличкий реверанс, хоча штани не надто сприяли. – Сподіваюся, ви більше не сумніваєтеся у моїй роботі. Ви обрали мене, бо я сильний маг, сильний фаірпат. Будь ласка, прислухайтеся до мене.

– Він повинен випустити всю зайву енергію, – озвався принц і майже король.

У день свого двадцятип'ятиліття він одружиться. На мені. І прийме королівські атрибути від регента, радника Ґюстава Мерса.

І вперше при думках про це я замість захоплення відчувала дивне, неприємне, дряпаюче почуття.

– Усю, – з натиском повторив Ніссвіл.

– Ердан – моя відповідальність. І я відповідально заявляю, що зараз йому це може зашкодити.

– Чому? – насумрився принц.

– Я бачу це за станом його енергетичного поля, – натхненно брехала я, користуючись тим, що сам принц не має моїх здібностей. Та й немає тут зараз магів мого рівня, тим більше посвячених в таємницю бранця.

– Майстер Трой казав навпаки, – озвався принц.

Може, його справді переконали у необхідності цього жаху? Тоді я переконуватиму у зворотному!

– Це той, що не впорався? – підняла брову. Холодний саркастичний тон давався мені все краще.

Дівка зиркнула з побоюванням на нашу майже монаршию і майже перепалку. Після – трохи засмучено – на раба. Схоже, їй була до смаку відведена роль.

Чомусь захотілося особисто, виставити її за двері, зовсім не по-королівськи.

Ердан дивився на дівчину з неприхованою злістю. Я навіть подумала, що краще її обличчя приховувати так само, як і мага, який виводив зі стази.

Про всяк випадок. Вб'є ж, як дотягнеться. І не впевнена, що мені це хочеться стримувати.

– Ви щось бачите, люба? – трохи підняв брову принц. Він начебто прислухався до мене, і в той же час підозрював, що мною може рухати співчуття.

І тому я намагалася говорити твердо, без затримки. Розраховуючи лише те, що інших сильних фаірпатів поблизу немає. Інакше мені не доручили б цю неприємну і небезпечну справу, правда?

– Неможна постійно живити печатки ненавистю. Потрібні послаблення. Зміна почуттів.

– У тіньовій стазі розслабиться, – озвався принц.

– Ви хотіли покликати лікарів? – продовжувала я. – Перевірити, наскільки він готовий до битви. Зараз саме час цим зайнятися.

– Хто вам сказав про лікарів? – насупився Ніссвіл.

– Але... – я спробувала згадати. І справді, не впевнена, що звучало слово «лікар»... – Але ж хтось повинен його перевірити?

– Маги, які доглядали його в тіньовій стазі, – кивнув принц. – Але спочатку нехай поїсть.

Він махнув рукою, і дівчисько як вітром здуло – тільки невдоволений погляд пройшовся наостанок по Ердану. Точніше, по Ерданну – незадоволений. Невдоволеного удостоїлася я.

Але принц таки прислухався. Сподіваюся, мені не доведеться потім відповідати перед іншими фаірпатами. Він може і вчителів з академії запросити. І як я їм все поясню?

Втім, це буде згодом. А наразі у погляді Ердана, зверненому до мене, з'явилося щось нове, несподіване, від чого на душі раптом стало тепло.

Якщо знадобиться, триматиму відповідь перед фаірпатами. Ердан опиниться вже далеко. Але я обов'язково придумаю щось до його повернення. Скажу, наприклад, що тіньова стаза небезпечна. Чиста правда, між іншим. Шкідливо так часто вводити та виводити з неї людину.

Буквально за хвилину, покірна волі короля, увійшла служниця з тарілкою на підносі. Мабуть, хтось із охоронців відправив наказ.

– Що це? – здивувалася я, з огидою придивляючись до брудно-каламутної бурди.

Запах був їй під стать: настільки мерзенний, ніби віджали вчорашні ганчірки для підлоги.

– П-поживний відвар з крупами, – заїкнувшись, відповіла служниця і несміливо глянула на принца.

Той кивнув.

– А нормальна їжа коли планується? – поцікавилася я, насилу утримавшись, щоб не кинути погляд під ліжко, де ховалася вазочка з-під печива.

– Цього достатньо, – озвався принц. – Усе розраховано.

– Але... – у мене, як і раніше, не вкладалося в голові. Не до речі згадалися слова Ердана про скупість.

– Він і без того дорого нам обходиться. Утримання у тіньовій стазі – дороге задоволення.

– То, може, зовсім не треба його там утримувати?

***

Ердан

П'ять років. Це багато чи мало?

Йому було п'ять або близько того. Але він надто яскраво пам'ятав усе, що сталося. День, коли змінилася його доля, назавжди залишивши позаду теплу постіль, люблячих батьків. День, коли він отримав і одразу ж втратив Іш-Асса.

Пам'ятав, як біль від розриву вивертав нутрощі, здавалося, палали легені, проштовхуючи розпечене повітря.

А після – кілька годин, або, може, тижнів – у брудній камері, практично без світла. На матраці. Спочатку марив, потім – кликав хоч когось... Мабуть, він ніколи більше так не голодував. Та гидота, якою годують його після пробуджень – справді поживна. При всьому її неприємному смаку.