10

Ердан

Що їй потрібно? Ердан не міг її зрозуміти.

Спочатку вона здавалася звичайним закоханим дівчиськом. Але ні. Спостерігаючи за нею зі стази, він бачив, що вона розумна і приваблива. Навіть таке лайно, як принц, здавалося, не залишився байдужим до її чарівності.

Але Ердан навіть подумати не міг, що колись йому доведеться опинитися в полоні у неї. А коли зрозумів – вже точно не уявляв, наскільки це буде неприємно та принизливо.

Здавалося б, давно вже звик. Але насамперед це були чоловіки. Жінок він знав остільки-оскільки.

Там, у фортеці, старий наставник дивився крізь пальці на те, як служниці кокетували з мужаючим бранцем. Нічого не казав, якщо той не ночував у своєму ліжку. Тільки після його зникнення все перевернулося.

У фортецю явився Густав Мерс. Щоб перетворити життя Ердана на пекло.

І все ж таки приниження від чоловіків зносити було звичніше. Переконувати себе, що вони бояться його. І, причаївшись, вичікувати.

Поява дівчини з іскристими очима спочатку здавалося додатковим знущанням. Та вона ніколи не втримала б його, якби його не сповили в самому дитинстві!

А тепер, дивіться-но, привели дівчисько і дозволяють розважатися! Мовляв, нікчема ти, Ердане без прізвища, будь-яка магічка на коліна поставити може!

Він майже зненавидів її. За те, що була свідком його слабкості. За те, що продовжувала ставити запитання, викликаючи вибухи болючих рун у голові. Адже він попередив, що його мізки розплавляться! У прямому значенні слова. Він нікому не міг сказати про своє минуле. Майстри печаток перестрахувалися.

Заявилася навіщось у цій безглуздій ілюзії. Справити враження? Для чого? Теж спробує видертися на нього, поки наречений не бачить?

Або Ніссвіл навпаки, звелів подразнити? Та начебто ні.

Авжеж, він хотів і далі ненавидіти її – бо так було б простіше.

Але її реакції... настільки відрізнялися від усього, із чим він стикався у своєму житті. І здавались настільки щирими!

І він просто не міг. Тому що вона перша за прірву років подивилася на нього, як на людину. Йому соромно було за ці шресові печеньки. За те, що вона бачила...

І водночас хотілося ще. Відчути її турботу. Дотик.

Солодкий запах, який розбурхував усередині щось, чого він раніше не відчував.

Руки у волоссі.

Це було так раптово, так дивно!

Він шукав хоч щось, що повідало б про її недобрі плани. Розвіяло несподівану чарівність. Нагадував собі, що це її печатки стоять у його голові. Це вона змусила його опуститись на коліна.

Наречена ненависного Ніссвіла. Зброя в руках принца Атавії, яку він використовує проти Ердана.

Але натомість вона надумала ділитися силою. Адже будь-який маг повинен знати, що з ворогом ділитися силою не можна!

Але вона не вважала його, Ердана, ворогом. І дарма.

А тепер притягла цілий піднос ароматної їжі, якої він не їв ось уже років десять!

І повинна розуміти, як це розлютує дорогоцінного нареченого. Адже Ердан недаремно шресову вазочку заховав – щоб їй, дурній, не дісталося. Але цілий піднос хіба сховаєш?

– У тебе попереду бій. Поїж, будь ласка. Не відмовляйся, – торкнулася вона його руки.

І все бажання гордо відвернутися зійшло нанівець. Аромати били в ніс, п'яніли, як той ель, кухоль з яким теж виявився серед страв. Який він останній раз пробував давним-давно у фортеці.

Вона поставила піднос йому на коліна. Він узяв у руки прилади, борючись із бажанням накинутися на їжу, як дикий, неприборканий звір.

Не хотілося, щоб вона, це дівчисько, бачила його таким. Достатньо того, що вона вже бачила.

Ердан глянув на неї. Вона дивилася і посміхалася, ніби не було у світі видовища приємніше.

І всередині народжувалося бажання ще хоч раз зазирнути у її очі. Чи то відчути їхню спокійну ясність, чи зануритися в іскристу вогняну силу... чи переконати себе у власній правоті.

Знайти виправдання тому, що збирався з нею зробити.

– Якщо в тебе є побажання, – тихо вимовила вона. – Яке завгодно. Я... спробую виконати.

Дівча врахувала свої помилки. Не питає більше прямо, і в той же час дає можливість сказати.

Шабассарава! Це не могло не підкупати.

Хоча, може, їй наказали з'ясувати, що в нього на думці. Щоб вчасно пресекти.

Ні, він нічого не сказав би. Але відповісти в жодному разі не встиг: двері відчинилися, впускаючи слугу. У руках той ніс одяг, який Ерданові видавали для битв із тварями Безбарвних земель.

Отже, час настав.

Принц, що йшов слідом за слугою, так глянув на тацю з їжею, а потім – на нерозумне дівчисько, що Ердану захотілося прикрити її власними грудьми!

Ніссвіл на мить застиг, явно не чекаючи мене тут побачити. Навіть світлі очі потемнішали.

Кашлянувши, я піднялася. Добре хоч не в процесі розчісування! Бо взагалі б не знала, як пояснити це нареченому.

Я й собі-но не могла толком пояснити...

Але погляд принца опустився до підноса з їжею.

І я вже не була впевнена, що вигляд того, як я розчісую бранця, викликав би більше обурення, ніж вигляд того, як він жує.

– Ельві, – видавив принц, насилу зберігаючи спокій.

Гордо піднявши голову, я глянула Ніссвілу в очі:

– Сподіваюся, ви не заперечуватимете? Стан його біополя каже, що йому необхідно...

– Все гаразд із його біополем, – майже прошипів Ніссвіл. – Ельвін, я ж пояснив тобі!

– Що? – не поступалася я. – Що годувати його надто дорого?

– Хоча б, – Ніссвіл продовжував говорити крізь зуби, явно намагаючись взяти себе під контроль.

– Я сьогодні не обідала, – відповіла я. – Вважайте, що він з'їв мою порцію, ваша високосте.

Цього разу на мене витріщилися обидва. В очах Ердана промайнуло щось... ох, мені не було коли розбиратися, що саме. Я намагалася витримати погляд принца. Від якого, здавалося, покриється інеєм навіть моя вогняна сутність.