18

Дракон привідкрив пащу, летячи перед нами хвостом уперед, мордою до морди.

«Льєрро Ельвін!» – почула я в його гарчанні.

Невже Ніссвіл і йому розповів?! І взагалі... до палацу їх наче семеро прибуло?

«Що вам потрібно?» – відгукнулася я.

«Ми хочемо допомогти», – дракон не відводив погляду.

«Чого б це?» – не втрималася я. Ох, думки важче контролювати, ніж слова.

«Давайте спустимося і все обговоримо».

Шресе, як же важко приймати рішення, майже нічого не знаючи!

Якщо їх послав Ніссвіл... Ну, їх більше. Нічого не стоїть взяти нас силою і доставити в Лаор. Але ж поки що вони цього не зробили?

Навіщо вони тут? У безкорисливу допомогу спадкоємного правителя не надто дружньої держави вірилося не дуже.

І Ердан...

«Пораненому потрібна допомога», – наче відчув мої думки принц.

«Ви зможете йому допомогти?» – озвалась я.

Дракон кілька хвилин дивився мені в очі, продовжуючи махати крилами у зворотний бік. Після повільно кивнув:

«Допоможемо».

«Добре, – відповіла я. І звернулася вже до дракониці: – Вони обіцяють допомогти. Давай знижуватися?»

Дракониця пирхнула. На мою думку, недовірливо. Але все ж таки змінила кут польоту, пішла вниз.

«Ми спустимося першими та приймемо його», – знову запропонував Араберг. Здавалося, цього разу він передавав і дракониці.

Мені це не подобалося. Шрес, шалено не подобалося.

Принц Ілсанта, з яким у нас не найкращі стосунки! Який має бути зараз на балу серед вищого світу Атавії!

І якщо його послав не Ніссвіл... то у мого принца з'явиться ще один привід звинуватити мене у зраді.

О Великий Драконе, я цього не хотіла!

Проковтнувши гірку дрібку, я сильніше вхопилася за луску. Вуха заклало, шлунок підвело вгору від особливо різкого піке.

Принц вибрав простору галявину. Від чистого запаху, яскравого листя, зеленої трави в мене перехопило подих. До чого ж прекрасні такі прості речі! Особливо якщо провести більше доби у кошмарних Безбарвних землях.

Чотири дракони на чолі з Арабергом попрямували униз, але двоє залишилися в повітрі. Наче натякаючи, що втекти нам не дадуть.

Дракониця сповільнилася, інакше забила крилами, намагаючись опуститися на задні лапи. А я, наче заворожена, дивилася на оборот, який бачила вперше у житті.

Ось величезні звірі, зовсім різного окрасу, приземляються, пружинячи всіма чотирма лапами. Земля гуде від сили ударів.

А через невловиму оку мить там, унизу, вже стоять люди. І лише легкі брижі простору, згасаючи, нагадують, що зараз тут були дракони. Та опускається потривожений земляний пил.

Супутники принца безстрашно чекали внизу, щоб у потрібний момент забрати Ердана. Я не уявляла, що він сказав би про все це... Але так і чулося розлючене «Шабассарава!»

Дракониця стукнула задніми лапами в землю, і я мало не злетіла з неї. Спробувала зазирнути вниз, як Араберг бере з передніх лап бранця.

А потім дракониця так припала на ці передні лапи, що я ледь не перекинулася через її голову. Схоже, возити людей для неї було таким самим незнайомим заняттям, як для мене – літати на драконі!

Нарешті, вона обережно лягла, і я змогла зісковзнути з теплого боку, покритого блискучою шорсткою лускою.

Важко дихаючи, вона опустила голову на лапи. Я провела долонею по шиї, морді, посилаючи хвилю подяки. Якби не вона... не уявляю, що було б.

Вологий язик лизнув мою руку.

Принц та його люди тим часом поклали Ердана на землю, спиною догори. Два дракони, що залишилися, темно-синій з червоними смугами і рудий, приземлилися до нас.

– Не уявляю, як він досі живий, з такими ранами, – пробурмотів Араберг.

– Він сильний, – відповіла я, боячись називати ім'я. Я не уявляла, що може бути відомо принцу чужої держави про, взагалі-то, державну таємницю!

– Потрібно витягнути болт, – принц закотив рукави, погляд став серйозним.

Воїни мовчки обступили, і я теж наблизилася.

Один виставив руки, пускаючи ледь блакитну енергію, що нагадувала струмені води. Ого, серед оборотних драконів це величезна рідкість! Вогонь та вода не надто поєднуються.

Блакитні струмені потягнулися до Ердану, і одразу вогняні – від іншого дракона. Блакитні обвили болт і ковзнули в тіло.

Закусивши губу, я спостерігала за тим, що відбувається, боячись завадити і водночас боячись щось проґавити. А раптом їхня мета – вбити Ердана?

Втім, для цього достатньо було скинути його з висоти. Сумніваюсь, що навіть із його силою він витримав би.

Так я себе заспокоювала, зчепивши руки, поки вогняний струмок йшов по болту слідом за водним, розігріваючи його.

– Внутрішні органи зачеплені, – похмуро доповів синьоокий володар водної магії, відкинувши назад довге темне волосся. Потім здивовано глянув на принца: – Але його тіло швидко регенерує! Майже як у нас!

– Я не бачу в нього дракона, – задумливо озвався принц і кинув питальний погляд на мене.

Я не стала відповідати, просто продовжувала спостерігати за тим, що відбувалося. Аби тільки в них вийшло... будь ласка! Я й сама не змогла б пояснити, чому так страшенно хотілося, щоб Ердан зцілився!

Звісно, він урятував і мене, і брата. Але ж сам і висмикнув сюди. І взагалі... з його появою в моєму житті все пішло шкереберть! Проте я багато чого віддала б, щоб він вижив.

Щоправда, про всяк випадок прикрила усі його печатки – і ті, що ставила сама, і більш ранні – від будь-яких сторонніх очей. Нема чого принцу Ілсанту та його свиті знати зайве.

– На рахунок три, – продовжив водяний. – Я спробую ізолювати тканини та одразу ж з'єднати їх.

Супутники накинули на болт кілька арканів зі своєї сили. Дочекавшись, коли вони кивнуть, що готові, він почав відлік:

– Раз, – кинув погляд на мене.

– Два, – знову повернувся до Ердана.

– Три!

Тієї миті болт спалахнув, і кілька арканів одночасно висмикнули його з тіла Ердана. Відкинули на траву.