Полонянка володаря Прикордоння

Розділ 11

Гнучкі пальці зімкнулися на моїй руці. Тіло пронизало блискавкою. Легкий розряд пробігся шкірою, змушуючи вкритися мурашками. Серце гримнуло об ребра і завмерло у болючій напрузі. Я підвела погляд, здивована своєю реакцією.

Очі Арети палали, пропалюючи наскрізь, викликаючи шквал емоцій і повне замішання. Але й на його обличчі проступив легкий подив. Не тільки для мене така реакція виявилася сюрпризом. А через секунду я побачила, як його риси спотворилися в нестримній люті.

- Швидше, принцеско! Мені ніколи з тобою тут няньчитися, - прогарчав він, сіпнувши мене за руку.

Я спіткнулася на рівному місці, і друга рука Арети відразу обвилась навколо моєї талії. Дихання завмерло десь під ребрами, і розбіглося лоскітливими струмочками.

- Під ноги дивись! - їдко процідив він, захоплюючи мене далі коридором.

Пес трусив попереду, ніби показуючи нам дорогу. Лише одного разу він обернувся і кинув невдоволений погляд на господаря. Хоча, може, це мені здалося. Але після цього погляду лорд лише гнівно сопів. Єхидні коментарі та злісне гарчання більше не повторювалися.

- Якщо я вас так дратую, то навіщо ви мене з палати забрали? - Не витримала напруги. Компанія сера Даворса мене особисто влаштовувала набагато більше, ніж обід із лордом Прикордоння. Його, зважаючи на все, моя присутність теж не тішила.

- Ти, правда, не розумієш? - різко зупинився і розвернувся до мене, схопивши за плечі. Гарячі пальці буквально вп'ялися в мене, на межі дискомфорту та болю.

- Чого? - хрипко прошепотіла. Наші обличчя виявилися настільки близькими один до одного, що я могла розглянути яскраві іскри в тернових очах. Вони спалахували, наче зірки, заворожували та гіпнозувати. Дихання грудкою зібралося в горлі, стиснуло горло, заморозило зв'язки. Я все розуміла... Просто вірити не хотіла, думати про це не хотіла, і чути це теж не хотіла.

- Тебе намагалися вбити, принцеско! Навіть тут, у Таканіві. У моєму замку. Конгі врятував тобі життя, перевернувши кашу, але ти наполегливо, щоразу наступаєш на граблі, - трохи струснув мене Арета.

Я закусила губу, щоб стримати слова, що рвались з горла. Хотілося кричати, волати: “Замовчіть! Ви брешете! Вигадуєте!”. Але ж я розуміла, що він правий.

- Відтепер і до повернення до драконів ти будеш зі мною! - процідив напівкровка. - Без Охені та Конгі й кроку не ступиш. А цієї ночі залишишся в моїх покоях. Второпала, принцеско?

У покоях? Покоях Арети? Кров ринула по венах, несучи за собою вогонь. Щоки запалали, наче розпечені вуглинки.

- Ні, це непристойно! - Видавила з себе онімілими губами. Серце стукало, заглушаючи слова, билося в грудях, наче божевільне.

- Ти можеш вибрати, - раптом відпустив мене Арета. Майже відштовхнув від себе, ніби йому стало боляче торкатися. - Бути живою і непристойною, або мертвою, але з чистою репутацією...

Я судомно ловила ротом повітря, нарешті, здобувши здатність дихати. І змогла лише мовчки похитати головою.

- Не хвилюйся, принцеско. Твоя керберова невинність буде у безпеці. Мене не цікавлять драконові іграшки. Від них огидно несе плазунами.

Несподівана образа змусила спалахнути. Долоня мимоволі замахнулася для ляпаса. Але її відразу перехопила міцна рука.

- Угамуйся! Завтра вранці ми вже поїдемо до твого дорогого ящера. Чи… тебе навпаки засмутила моя байдужість… - він підніс мої пальці до своїх губ і обпік їх поцілунком.

- Ви огидні, лорде Арета! - Висмикнула долоню, намагаючись за обуренням приховати хвилювання.

- А Грехем сама чарівність, адже, правда? - зло процідив у відповідь.

Я відвернулася, не могла більше дивитися на цього негідника. До кербера мої образи. До кербера мої почуття. Головне - вижити.

- А сер Даворс? Що з ним?

- А що з ним? Залишиться тут. Подорож для нього смертельно небезпечна. Та й інших стражників теж не варто брати, - байдуже знизав плечима Арета.

- На них чекають! Вони мають сім'ї! - Вигукнула, не в змозі стримати обурення. Я навіть уявити не могла, як зараз хвилюється Каллі. У Педді, здається, теж були дружина та дитина. Про іншого я нічого не знала, і він, на мою думку, був надто молодий для сім'ї. Але ж батьки залишилися, переживають, напевно. Не у всіх такі бездушні, як у мене.

- Чекають із лихоманкою? Уявляю, як будуть раді їхні рідні такому подарунку, в’їдливо промовив Арета. Я стиснула губи. Він знову мав рацію, а я повелась по-дурному.

- Ідемо, принцеско!

Я в гніві заскреготіла зубами. Як же дратував його зневажливий тон.

- Не називайте мене так!

- А як?

Я зробила крок уперед і твердо подивилася йому у вічі.

- Моє ім'я Аріель! І ви це чудово знаєте.

- Але ж принцеска - це те, що тобі підходить. Хіба ні? - підняв брови цей негідник.

- Ні. Ви дуже помиляєтесь щодо мене. Але я нічого доводити не збираюсь.

З цими словами я обійшла його і, невпевнено вгадуючи напрямок, поспішила далі коридором. На щастя, Невидимка, якого, як виявилось, звали Конгі, вгадавши мої наміри, побіг попереду, показуючи дорогу. Маленька перемога далася мені нелегко. Вона єдина в низці поразок, але я все одно нею пишалася.

Знайомі, масивні двері вже не викликали хвилю несвідомого страху, яка накривала вчора. Але металеві смуги, як і раніше, відбивати переляк у моїх очах. Впевненість, що Арета не скористається своїм становищем, була тендітна і хитка. Але навіть якщо цього не станеться, я все одно буду знеславлена.

І цієї миті, саме в цю секунду мене осяяло. Це ж чудово! Грехем не захоче дружину, яка провела ніч із напівкровкою. У нього з'явиться пристойний привід відмовитись від нав'язаного весілля, а в мене свобода. Це було настільки геніально, що коли мене нарешті наздогнав Арета і штовхнув дубову стулку, пропускаючи вперед, я обдарувала його щасливою усмішкою. Лорд Прикордоння спантеличено насупився. А я засяяла ще більше - яке ж приємне його замішання. Він, певне, вирішив, що я божевільна. А божевільних, як відомо, побоюються.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше